Гей, люди, схаменіться...
Наян Коваль
Гей, люди, схаменіться. Скільки ще крові пролито має бути? Скільки ще воїнів має полягти? Невже ціною політики є сльози, які на щоках у матері й сестри? Коли нарешті розум протрезвіє і зрозуміє, що то не щастя шлях? То вічно страх, голод і відчай в людських очах. То вічно трупи в полі і посмертні листи. То вічні гнів і помста, що народжені в пітьмі.
2020-09-15 19:34:26
4
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Наян Коваль
@Boanerge дякую за підтримку))
Відповісти
2020-09-15 20:06:53
1
Наян Коваль
@Boanerge не просто я, а сам чорт для всіх неправильних)
Відповісти
2020-09-15 20:07:53
1
Наян Коваль
@Boanerge Героям Слава!
Відповісти
2020-09-15 20:09:19
1
Інші вірші поета
Ми втратили патріотизм... Я боюсь не встигну... Чоловік кохати не вміє... А чому недобрим людям?...
Інші поети
Sophie
@DilaraAydin10
Aila
@aila4u
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4685
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3702