"Estoy bien"
Qué triste que lo primero que nos venga a la cabeza cuando nos preguntan cómo estamos sea bien, aunque no estemos así. ¿Es realmente triste, o solo son nuestras inmensas ganas de sentirnos bien? No sé, igual al decirlo ocurre un bibidibabidibú  y se hace realidad. Siempre que me preguntan cómo estoy digo que bien. ¿Pero realmente estoy bien siempre? NO. Aún así digo que sí. A ver si me lo creo yo. A ver si haciendo que alguien más se lo crea me lo creo yo. De momento no me ha funcionado, ¿a tí? Si es que sí, por favor, dime tú truco. Quiero saber qué se siente decir "ESTOY BIEN" sintiéndolo de verdad. Igual a veces ni siquiera sabes cómo estás, simplemente sientes un cúmulo de cosas, que no te hacen estar mal, pero tampoco bien. Entonces dices que estás bien, aunque por dentro grites, "¡No! Necesito un abrazo." Dices, decimos estar bien cuando es todo lo contrario. Y al final nunca nos sinceramos con la pregunta, con los que la preguntan, y con nosotros y nuestra incógnita.
2021-02-20 15:45:19
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
-Rayures
Nunca decimos un "Estoy bien" cuando de verdad estamos bien...
Відповісти
2021-02-26 22:33:32
1
ϐℓυє
@-Rayures nunca se nos ocurre creernos que estamos bien :/
Відповісти
2021-02-26 23:16:32
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2390
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12497