Вірші
Моє
Моє небо і моя земля,
Мій клопіт і моє тремтіння,
Моє все те,що ти і я,
Мій недруг і моє прозріння.
Моя ознака слабкості,
Мій страх,моє страждання,
Ти мій об'єкт ненависті,
Мій ворог і моє бажання.
Мій космос,моя височінь...
Мої ліки і моя недуга,
Ти сплетений з усіх моїх ясних промінь
В житті моїм і світла й темна смуга.
Мій кат,мій плач,моє протистояння,
Мій перший поцілунок,перша біль,
Мій крик,мій крок,моє благання,
Мій дощ,мій шторм і мій самотній бій.
Мій якір і моя зупинка
Удар і мій крутезний спуск
Моє падіння і моя помилка
Ти мій урок,і моя кнопка "ПУСК"
Моя тривога і моє розчарування,
Мій гнів і злість моя — це ти...
І ти це все,і ти як покарання,
Незмога – ти, забути і піти...
9
1
119
Провина
А я у війні і воюю з собою...
Вагаюсь,ненавиджу,б'юся об стіни,
Зведені сніни від смутку і болю,
Страху і бажання,що зі мною постійно.
І як тепер вбити у собі єдине,
Через що болить в грудях, полонить думки?
Як знищити це розуміння провини,
Це відчуття своєї вини?
На що я пішла? Піддалася спокусі...
Підкорилась бажанню,забула про все,
Щоб відчувати на тілі укуси,
Солодкі укуси,що поглинуть мене...
Твої поцілунки слід лишили на шиї,
Й на оголених плечах лишили сліди.
І це ше нічого, якби не боліло,
Якби не проникли,би в душу вони.
В мою скивджену душу,пусту і забуту...
В яку я дала тобі увійти...
Може,щось скажеш мені про спокуту?
Як же знаходиш завжди її ти?
9
0
81
Просто
Що ж,історія ще не закінчена...
І я творю сама цю історію...
Я забула,яка була знищена,
Твоєю простою відмовою.
Я вважала,що вже не пробачу,
Запам'ятаю на завжди урок,
Але...серце неначе не бачить,
Я повільно спускаю курок...
Я лину душею і тілом,
До твоєї палкої брехні.
А переконував ти так уміло.
Наче метелик, палала в вогні.
Просто линула за течією,
І вода понесла мене,
Просто бути хотіла твоєю,
А краще,б просто забула тебе.
8
0
81
Н.3
Ти кинувся прямо у вихор подій,
На шляху зруйнувавши важливе,
Щоб принести страждання і біль,
Щоб забути,було не можливо.
Куди ти прямуєш,мій лиходій,
Загубившись у власній дорозі?
Серед моря емоцій і марних надій,
Куди ти прибудеш невдовзі?
Ти прямуєш у мій світ поразок і мрій?
Хоч у тебе і власних достатньо,
Як завжди,незворушно, берешся до дій,
Аж поки пізно не стане занадто...
Куди ти прямуєш,мій лиходій,
Забувши,що сонце ще зійде?
Сховавшись у вирі наляканих хвиль,
Я вірю,у тебе ще світло увійде.
9
0
168
Н.2
Ти не тут,ти не там
Дивні погляди...
Він не там,він не сам
Тихі подихи...
Дивна ти,дивний світ,
Хто у ньому ми?
Чий політ?чий зеніт?
Скільки поверхів?
Скільки лиха в мені?
Скільки впало недопалків?
Скільки щастя в весні?
Та чи кращі ми покидьків?
Переможець у грі,
Чи у фільмі поганець?
В'язень в вікні,
Чи щасливий коханець?
Ти в мирі? Війні?
Ніхто не знає точно
Думками поціловані
Не знають остаточно.
6
0
67
Н.1
Знаєш...напевно,ти даремно чекаєш...
Блукаєш,шукаєш,тримаєш в пам'яті очі... забути охочі,що було і чого
не сталося.
Невже це те,що тобі судилось?
Ці сни солодкі,що тобі колись снились,
Тепер в серці скрутились як змії...
Забуті мрії.
Покинуті плани.
І знов нові рани,знов рани...знов рани...
Знаєш,ти всетаки даремно кохаєш...
І миті всі даремно пам'ятаєш...
Даремно мучишся,стараєшся,збираєш
Шматочки серця,
що сам його колись розбив...
Шкода,чи ні,а ти їх вже не позбираєш.
Не виправиш того,що вже зробив.
6
1
63
