Стеля
Олег Майнд
Дивлюсь я на стелю І думку гадаю. Чому я без хмелю, Як в п'яному угарі. Що робити не знаю, І так років багато. Причин тому існує багато, Але всі вони не дають результат. Загнати в глухий кут може кожний, А ось вийти із нього не всі. Тому, хто на позитив спроможний, Той подолає прегради такі. Але що робити, Коли ідеї немає, Як знайти вихід від цієї рутини. Дивлюсь я на стелю, І думки немає, Що можу зробити, А що можу й ні. Дивуюсь я часто своїм Завзятим безсиллям, І наче це дорога у прірву. Але мужньо відстоявши Без ропоту стан цей, Я вихід знайду І туди я піду. Початок мужності терпіти безсилля, Середина її знайти грамотний шлях, А кінець її бути вже сильним, Й тоді кожний прославить тебе в похвалах.
2024-10-02 20:36:31
1
0
Інші вірші поета
Сиджу за нетом кожен день я Захисти Божа Мати 水滴 (Суітекі) Тримайся рідна Україно
Інші поети
Clarissa Fairchild
@clarissa_fray
jxsx_ kxlsxw
@jxsx_kxlsxw
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2431
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353