Друг-ворог системи
Олексій Коваль
У руках крижана гвинтівка, І наказ командира: Стріляй, Переді мною на стіні смерті Ти-мій дорогий друже, Вже ворог моєї системи, Наказ є наказ,вб'ю друга,бо вб'ють мене. Тремтять руки-моментальний страх, Командир дістає наган, Що вбив сотні, мільйони. Мить і він мертвий, Не друг, а вбивця, Що покоїться на білому, безневинному снігу. Біжи, біжи мій друже, Мене чекає смерть -трибунал, Крок зроблений, Я—зрадник, За те що вірний друзям своїм, Але тікай ,не грай героя, Тобі ще жити треба. Я приречений вмерти, Так доля мовила, Самі небеса пророчили. Настане час, коли закінчаться патрони, Ех йде в бій Старий добрий багнет. Прощай друже, Не зустрінутися нам знов, І мої зусилля може марні були, Але коли ти живий ще, Згадай мене у тиху ніч.
2025-07-15 07:16:33
0
0
Інші вірші поета
Нам вирішувати свою долю Каїнова печать Плач душі Не здійснена зустріч
Інші поети
Apaylia
@Apaylia
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6332
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13034