Лялька
Олексій Коваль
Мною керують, Як лялькою. Тягнуть за ці тонкі ниточки. Чутний один голос: " Не так, тварюко!!" Удар у живіт, Моє тіло аж перекотилося. Важко дихати, Що повітря стає болючим. Другий голом: "Нікчема, знов неправильно". Удар у мої крихкі ноги, Що аж кричу і харкаю від болю. І почнуть мене ламати, Залишаючи мою кров У їхній чоботах. Все тіло гримить від потужних ударів, Наче ковалі, Які запекло працюють. Весь в крові, Сльози перемішують разом з кров'ю. Харкаю вже кров'ю. Вб'ють мене безпощадно, Та викинуть у смітник. Я знищена, пошматована особистість, А вони підуть шукати іншу, Ще наївнішу, дурнувату і покірнішу ляльку.
2024-08-29 06:36:45
2
0
Інші вірші поета
Після бурі, завжди приходить сонце. Краса ранку Мрець Смерть
Інші поети
fik_snaet_kto
@fik_snaet_kto
Princess Mwas
@princess_mwas
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11183
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3627