Забути...
Памс
Чому минуле завжди поруч? Воно десь завжди в голові, Стискає серце, наче обруч, Й не покидає уві сні Воно постійно йде з тобою, Й не зміниш ти ніщо й ніяк Ти з ним, як дерево з корою, Ти з ним, як завжди, на ножах Проте так хочеться забути... Забути все, що бу́ло на вустах, Ах як же хочеться не чути Тих спогадів, що лиш приносять страх Приносять страх, і біль, і смуток Несуть усе, що було на плеча́х Та вже, на жаль, нічого не забути Усе застрягло в замкнених очах...
2024-02-12 20:19:46
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Красиво та життєво. Я б сказала, минуле немов тінь, від нього не втечеш.
Відповісти
2024-02-17 18:12:51
1
Памс
Спасибі, мені приємно☺️💛
Відповісти
2024-02-17 18:42:12
Подобається
Інші вірші поета
Хоча б у сні... Мовчання Невідомість Голоси природи
Інші поети
Bint __Abdoolrahman
@bint_abdoolrahman
Rose P. Silver
@dragonandfish
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2411
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12001