Місто, де сходить Українське Сонце
Ти виходиш з вагону, та бачиш військових,
З ними купу людей, ні на що не готових.
В голові лише думка: "Що тут сталось, о Боже,
Певно дарма молити, тут це вже не поможе".
Оглянув тут трохи, ніби склалась картинка,
Але тьохка у грудях, промайнула ще хвилька,
Ти згадав, що тут сталось, усі постріли, жертви,
Пощастило не всім, хтось залишився мертвим.
Ознайомившись трохи, ти подумав: "за що це?
І за це зупинилось молоде якесь серце?
За це бились й боролись чиїсь син й чиїсь батько?
Щоб тепер зневажав їх місцевий безхатько?"
Все бурлить всередині, мозок зараз взірветься,
Розлетиться навколо, знову в купу збереться.
Серце твоє калата, і ось-ось вже займеться,
Та у мить все затихне, і тихенько вкладеться
Після піку починаєш ще щось помічати:
Дехто все пересмислив, їм набридло втрачати.
І тоді розумієш, що не вмерла надія,
Що ще хтось поділяє українськую мрію,
Боротьба йде найбільша за серця, не кордони,
Гостріше і ширше піднялось питання мови.
Зрозуміли нарешті, що у цінностях сила,
Україна ж свої вже давно всім відкрила.
Серце міста забилось, жили повнії крови,
І по-трохи стирають ті моральні кордони!
Все стоїть перед нами, все взаємозалежне,
Та і площа для змін, як і море безмежне.
Я бачив місто, яке готове йти на зміни,
Де ще вчора рвались ворожії міни...
Та зовсім скоро ми скажем, подивившись в віконце:
"Маріуполь - місто, де сходить Українське Сонце".
Фото зроблене з видом на вікно готелю на світанку у Маріуполі 26.10.2018
2018-10-27 21:24:51
10
0