Падіння
Vlad Hazda
Що може краще бути від падіння? Не вільного, кайфового, крутого, А просто: сильного й дурного, Щоб розтрощити собі піднебіння. Так часто задираємось до неба, Забувши про усе, що земних, смертних, Турбує нас, і робить з нас інертних, Тупих й нещирих, ну а кому це треба? Та вихід є, бо раз упавши звідтам, Ти розумієш, що не особливий, Так і виходить - фейл красивий Дає реальну мудрість літам. Та ба, падіння, це не лиш падіння, Бо після нього треба підвестися, І тільки як це зробиш, то простися З життям колишнім гоноровим плиння. Тоді розпрямся, заспокойся, йди, Йди далі та не зазнавайся, Тоді уже падінню не здавайся, Та й так живи, кайфуй, люби...
2018-06-11 13:53:03
8
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Weronika Nikulina
Після такого вірша хочется впасти, і не те що піднебіння, мозок собі розтрощити... Але впасти, лиш до ніг автора, і щиро дякувати за його магію слова. Я в захваті💜
Відповісти
2018-06-11 14:09:11
1
Інші вірші поета
. Зловити корону за день до від'їзду Послання собі. Особлива медитація
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5004
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2039