Митець
Vlad Hazda
Він просто любив. Любив ходити вранці по росі, Любив людей а з ними й їх пісні... Так щиро й сильно. А як він брав до рук гітару.... Лились мелодії як та лунка ріка, Яка у найстрашнішу засуху, Не висиха. Та що було дивно, Що люди теж його полюбили, Дива, та до віку його не згубили. Що так рідко трапляється зараз. Бо митцю на сьогодні, Втриматись на краю людської безодні Так важко. Та бувають такі, як він, Що не дивлячись, на світи й океани. В душі. Продовжують жити з просто людьми, Які нищать так часто прекрасне.
2018-05-29 21:34:48
7
0
Інші вірші поета
Місто, де сходить Українське Сонце Елегантність . Unknown
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4107
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243