Анастасія Возіян
@pid_oblachkom
19 років Пишу про реальність, якою б вона не була
Блог Всі
Нова збірка віршів
Новини, Особисте, Цікаве
2
1
123
Думки вголос
1
71
Думки вголос, Особисте, Питання
3
3
138
Вірші Всі
Запахи
Запахи... Всього лиш молекули, розкладені в пам'яті. Такі турбуючі, зім'яті, якісь є радості присвятою, Мари тих часів, коли дитиною босоніж біга в м'яті, Блища до всіх вогнями в оченятах. Там подив вітру, чистий, свіжий, Бува, що після зливи змиєш пил, що ріже Ранки від гарячого асфальту швидше, Ніж зеленка з пляшки, така хижа. Лягаючи під вишню, здалеку, крізь сон, Ти чуєш маму, зве пиріг з вікон. Із кручі коні йдуть за медальйоном, Що так дзвенить і пахне рідним домом. Крізь вікна в ванній зазираєш в небо, І піна виноградна тіло гріє терпко, Своє життя ти любиш недаремно, Бо у любові не стоїть потреба. 04.08.23 Первомайськ, Миколаївська обл.
1
0
179
Все, що в тобі є...
Все,що в тобі є Я візьму собі. Хай любов живе, Спогади прості. Покладу голівоньку Тобі на плече, Наскладаю римоньки В них душа тече. Буду я дивитися, Карбувати в пам'яті. Із очей напитися Пристрасті й могуті. Ті вогні осліплюють, Як міста вогні, Всі жалі випалюють Очі ті ясні. Оглянутись навколо Немає коли сил, Не знайду я кращого Аніж очей штиль. Гарячі й спокійні, Знають місце й час. Вірші меланхолійні Так гойдають нас. Люблюся-голублюся, Ти - моя колиска. Про ніч не турбуюся, Вона мине швидко. Промайне зорею, Вітром тим дихне, Що гуляє кручею І траву пряде. Там зелене море, Там найкраща мить, Там не чутно горя, Ми, любов й блакить. Там знаходжу скарб я Золотого спокою, Миру та кохання, Вічності з тобою. Хоч не знаю певно Ідеали щастя, Живу не даремно – Відродилась Настя. Скільки намагалася Привернути його, Скільки я блукалася Не знайшла нікого. Не шукати парубка Собі до вподоби. Крутиться та думка. Нащо зайві спроби? Чи буде ласкавий Той он чорноокий, Що гуляє п'яним З іншою під боком. Що то за удача, Як вдався він вродою. Її він втрачає, Змиється водою. Ой ти, мій Іванку, Коли я проснуся, Як в червонім світанку, Я в тобі гублюся. Наречена стала, Життя не змінилось. Наче нам нащо то Весілля згодилось? Чи люблю я більше Ніж в оцю годину? Відчуваю ліпше У святу хвилину? Ні, бо це не свято Про фізичні зміни, А про вірність тата У лихі години. Уявляєш? Будеш Ти колись гойдати, Синочку покажеш Як на флейті грати. А поки самотні ми У цілому світі, Ти гойдай-колиш мене Під вишневим цвітом. ПЕРЕВОД Всё, что есть в тебе, я возьму себе. Пусть живёт любовь и простые воспоминания. Положу голову тебе на плечо, Наскладываю рифм, в них душа течет. Буду я смотреть, запечатлевать. Из глаз напиться страсти и могущества. Те огни ослепляют, как огни города, Вижигают всю жалость ясные глаза. Когда нет сил оглянуться вокруг, Нет ничего лучше штиля в твоих глазах. Горячие и спокойные, знают место и время. Меланхоличные стихи так качают нас. Прижимаюсь и обнимаю. Ты - моя люлька. Про ночь не переживаю, она пройдет быстро. Пролетит звездой, дыхнет тем ветром, Который гуляет в круче и траву прядёт. Там зелёное море, там лучший миг, Там не слышно горя, там мы, любовь и голубое небо. Там я нахожу сокровище золотого покоя, Мира и любви, вечности с тобой. Хоть не знаю наверняка идеалы счастья, Живу не зря, возродилась Настя. Сколько пыталась привлечь его, Сколько я бродила, не нашла никого. Не искать молодого человека по своим критериям. Крутится мысль "зачем лишние попытки?" Будет ли нежным тот темноокий, Который гуляет пьяным с другой за руку. Что за удача, если он красивый? Он красоту теряет, она смоется водой. Ой ты мой, Иванко,, когда я проснусь, Как в красном рассвете, я в тебе теряюсь. Невестой я стала, жизнь не изменилась. Как будто зачем нам та свадьба была. Люблю ли я больше, чем в этот час? Чувствую ли лучше в святую минуту? Нет, потому что это праздник не про физические изменения, А про верность папы в тяжкие часы. Представляешь? Будешь ты когда-то качать, Сыночку покажешь, как играть на флейте. А пока мы одинокие в целом мире, Ты качай-качай меня под вишнёвым цветением.
4
0
436
Птахи
Летять, у небі миготять, Птахи ключем несуться. Пір'їнами своїми мерехтять І хочеться до неба дотягнуться. Різноманітні - білі, чорні. Є навіть ті, що в небо не піднімуться ніколи. Вони такі красиві й прекрасні, Але не розуміють нашої людської мови. І кожен раз, коли вони злітають, Пісок угору підіймають. Серце схвильовують своїм польотом. Турбуються про пташенят малих перед відльотом.
4
0
647