Roses
lys
Fleurs épineuses, aux grands pétales d'ombre Tumultueuses métaphores orageuses, si sombres Éclairs sur mes feuilles, nuages perdus Mon âme est en deuil, amours éperdus Roses s'éveillent lorsque renaît la nuit Mes feuilles t'on envoûté D'un poison fané Mes épines font perdre la vie La pluie viendra geler mes tords Ne pleure pas encore Je t'aime, mais te blesse Toi, emplie de sagesse Tu es une fille du Soleil Je suis une morte de la Lune Au crépuscule tout s'éveille Des peines, il n'y en a qu'une Découle de cet amour du mal L'entourage piqué d'épines violacées Je suis la seule au cœur sale La seule qui cause la marée La mer pourrait descendre La nuit pourrait s'étendre Sans un rayon de soleil Je fane, manque de sommeil *** Cocodignou, 20-21 juin 2021
2021-06-21 15:20:16
5
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
lys
@KAYSEE merci t'es adorable OwO
Відповісти
2021-06-25 11:15:49
1
Ilona
C'est vraiment sublime !
Відповісти
2021-07-25 22:35:36
1
lys
@Ilona Merci beaucoup !
Відповісти
2021-07-26 09:16:43
1
Інші вірші поета
Comme le fait de s'aimer, qui implique peut-être d'autres beautés poème sans aucun sens :) pavés citadins Citation 7
Інші поети
Мария Шпир
@mariya_shpir
Dana.
@danamyglas
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5485
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11995