Тільки що усвідомила, як банальне (але не дитяче) ігнорування допомагає. Я часто застосовую це, але лише тоді, коли це прояв негативу до мене чи інших. я краще проігнорю, аніж отримаю дозу негативу. `умій адаптуватися до цього і будуй свою сферу.` але все ж, я ненавижду і не розумію ігнорування рідних нам людей. чи то сім'я, чи то друзі, чи то близька людина. мовчання вбиває, але інколи воно конче необхідне. `робіть паузи, але не ігноруйте.` відчувайте це, ставте себе на місце іншої людини, шукайте аргументи і контаргументи, причини і наслідки. не вирішуйте швидко, не гарячкуйтесь. але живіть як вважаєте за правильне. живіть.

Напевно дарма уявляти наші спільні танці, не знаючи тебе. Не знаючи твоєї руки, плечей, спини. Вони здається однакові у всіх, але ти... Надіюсь я зустріну тебе десь на скроні мрій і зрозумію, що це ти: цілком і повністю, з головою пірнаючи в глибини запомороченого розуму дівчиська. Так, скільки б мені років не буде, коли зустріну тебе, надіюсь стану знову дівчинкою, яка відчула теплоту, затишок і головне опору. Чомусь я тікаю від почуття підлітка, шукаючи на свою голову зайвих проблем, а іншим говорячи : "Не спіши дорослішати". А їм що. Усім давно все одно. Тільки я, як білка в колесі, бігаю, шукаю, марю, тікаю від самої себе (вибач Хвильовий). Так ось, ти напевно сидиш десь і думаєш про зовсім далеке, вічне, а може уявляєш своє майбутнє (не підозрюючи, що я цілком і повністю можу бути його частинкою) і не знаєш мене... А як ми зустрінемось? Можливо, ти зіб'єш мене автомобілем, а можливо запросиш на цей же танець... Чи банально здибаємось в інтернеті (скоріше всього). Можливо, накричиш, що мені варто дивитися на дорогу, а не в майбутнє, а, можливо, візьмеш за руку і зрозумієш (надіюсь, поцілуєш). Мрії - це добре в будь-якому випадку, ціль і все таке. На жаль, у мене цього немає, на щастя, надіюсь ти мені це подаруєш. Хочу бути твоєю частинкою душі, якій не потрібно дарувати дорогі подарунки, кожного дня приносити квіти і все, що пов'язано з грошима. Бо це еволюційний витвір людства, який мені не до кінця зрозумілий. Мені варто знати, що кожне слово сказане не дарма, що варто мріяти про смерть в один день, про дітей, які будуть схожі на нас, про насамперед те, що сказати важко, зробити також, але відчути... Ось про що я мрію. Часто чую 1. Я мрію стати космонавтом 2. Я мрію про власну редакцію 3. Я мрію отримати диплом і піти працювати на ідеальну роботу. Так, це все круто, але... Я мрію про відчуття на рівні не до кінця вивченому, мрію про зв'язок з дотиком, мрію про духовне, бо на разі цього мало. А не важливо, скільки людині років, це почуття необхідне завжди. Я не знаю, але його можна порівняти з повітрям, з наявністю серця, душі. Тому, напевно, тримаючи твою руку, буду пошепки мотити про банальне, але реальне, про застаріле, але тим не менш романтичне, про вічне. Кажуть вічного немає, усе завжди мало початок, тому має бути кінець. Ні. Вічне живе в кожному із нас і передається нашим дітям, вічне почуття, яке сильніше всього іншого "вічного". Я не вірю, що душа помирає разом із людиною, я вірю в нас. Лише в нас, я і ти, одне ціле. Ти та моя душа, ти вічний спокій мого хворого серця, ти наповнюєш сенсом мої атоми, будуючи молекули. Надіюсь, ти не далеко, і моя душа здатна зараз віднайти твої і також їх будувати. Я кохаю тебе, не знаючи тебе, і я ризикую. Але люблю. Ризикую, але люблю.

насправді, написання віршів - дивна штука. то вмієш, то виходить хто зна що. я фанат дощів, нічного неба, чаю/кави і меланхолічної музики. лише це дає мені змогу писати, не залежно від того, який у мене настрій. Я рідко можу отримувати натхнення в чистому вигляді, я не люблю читати мотиваційні пости (вони заганяють мене в тупий кут), я ненавижу публікуватись (уявіть, як важко мені оприлюднювати твори). мені прикро, що мої вірші не схожі на дійсно геніальні. я вважаю їх дитячими, без ідеї/теми/художніх засобів/мотиву. можу радше попередити про наявний потік свідомості і філософські напрями. я захоплююсь постмодерністикою: готова віддати душу за нові рядки пана Іздрика, Сергія Жадана. дещо рівняюсь на них. а так... я звичайна дівчина, яку змушують думати про майбутнє, а вона бачить лише чорну пляму на шляху.