Монохром
Одягайся кожен день, як на свято,
Ніхто й не помітить смутку у душі твоїй.
Нехай слова в них линуть водоспадом,
А ти купайся у солодких компліментах змій.
Нехай вони вірять щоразу завзято,
Яка ти чарівна, прекрасна особа.
Хай до кісток їх пронизує люта озноба,
А ти розквітай, як троянда, бо це того варто.
Вони поглинають тебе голодними очима,
Вони пускають слину за твоїми плечима.
Краса твоя — в цьому причина,
А що на серці твоєму, скажи?
У моїй голові лиш дощ гучно тріпоче,
У серці грім безжалісно гуркоче.
Самотньо на душі, пелюстки опадають,
Вони зсередини мене вбивають.
І паніка судинний тиск зриває,
Ваш погляд, наче яд, у душу проникає.
Я насолоджуюся цим моментом...
Невже цього хотів від мене ти почути?
Я наковталася твоєї отрути.
Але нехай залишиться це моїм секретом.
Я не хотіла стати твоїм компліментом —
Лиш одягнулася, як на свято.
У суспільстві нашому це вже занадто.
Якщо ти хочеш врятуватися від поглядів,
Будь як монохромний фотоархів,
Щоб оминути їх поверхневих оглядів.
Тони в цій сірій масі, стань таким, як вони,
Сховавши свої, хай навіть малі, біди в глибині.
Нехай усі мої емоції загубляться в танці,
Де кроки ніжні, і кожен рух має значення.
2025-01-03 22:47:55
1
0