Сум на душі

Ruslana

Пожовкле листя падає додолу, І квіти вже зав'яли на вікні. Мабуть, ніколи не вернутися мені додому, Лиш спогади линуть в думки сумні. І тяжко на душі стає, коли згадаєш, Коли повернешся у миті золоті. І розумієш що цього уже не маєш, Сидиш один у цілковитій пустоті. Що серце опустіло, що душа. Не хочеться боротися і за гроша, Лиш у думках своїх сидіти, Допоки час не прийде посивіти. Невже настала ця пора, Коли не маєш навіть сил для сна? І чом так тяжко стало жити, Я так старалась знову не тужити. В такі моменти починаєш шкодувати, Чому ти так і не навчивсь літати. А якби зміг той полетів туди, Де щастя лине до гори. А вітер все зрива пожовкле листя, Несе його невідомо куди. Забрав з собою моє щастя. О вітере, і мене з собою забери!

2017-11-14 21:36:53

11

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11443

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1706