Самотня дурня

Ruslana

Я відкриваю очі, навколо — лиш тиша, Сподіваюсь почути хоча б якийсь крок. Знову сама я залишилась, Сумно, та звикла вже до цих мук. Сама одягнусь, причешусь. Їсти знайду, розігрію. Як завжди, я чимось займусь, Нудьгу свою розвію. Я виросла такою, А не народилась. Самотня я завжди була, В мені дитина помирала. Хто це? Хто це? Невже я? Ховалась я за деревом, у шафі, Аби частиною не стати всіх цих жахів. Щасливою я була... Подумати глибше, так не скажеш. Сама не знаю, ким була, Тепер уже навіть і не знайдеш Ту відповідь на всі питання, що чекала. А може, й душі ти і не мала? Слів просто так ти не вгадаєш, Того, що було, вже не маєш. Невже? А як же вся ця дурня, Що заснути не дає, Вбиває щодня?

2025-01-03 22:55:39

Інші вірші поета

Маячня Дитинство Сміття Монохром

Інші поети

Fantasy Queen

@clear_argent

Володимир Мельник

@MelnykW

hawaii_palmafa

@hawaii_palmafa

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15894

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11484