А я не знала...
Nadine Tikhonovitch
А я не знала, що так боляче любити, Що так сильно можна покохати, Що запитаю я: чи варто жити, Що зможу я колись собі збрехати... А я не знала, якою мить буває довгою, Що для нас насправді значить час, Що піду колись чужою я дорогою, Як впливає сильно світ на нас... Що перестану бути вільною, Повірю в бога і скажу "Амінь", Я не знала, що можу бути сильною, Що витру сльози, поховавши біль... А я не знала, що ми з тобою різні, Що без тебе пеклом стануть ночі, Що колись вже стане пізно В зірках шукати твої очі... А я не знала, що можу я любити, А я не знала, як б'є любов серця, Що без тебе зовсім важко жити, Що лише твоєю буду до кінця!
2020-02-02 12:49:32
24
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Александр
Очень мелодично.
Відповісти
2020-02-02 13:22:39
1
Nadine Tikhonovitch
@Александр спасибо)
Відповісти
2020-02-02 13:23:31
Подобається
Nadine Tikhonovitch
Благодарю..
Відповісти
2020-02-09 11:52:43
Подобається
Інші вірші поета
Згадка про тебе Подих вічності La vie de la grenouille А привиди здатні кохати?
Інші поети
CVLD BLVVDED
@Zaharchuk_Arsen
Clarissa Fairchild
@clarissa_fray
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4024
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2758