Серце небоги
Nadine Tikhonovitch
— Розлюби її, серце, на мить! На мить же спокійну і Божу, — Але серце моє говорить: «Ти вибач, а я так не можу! Б'юсь для неї кожну хвилину: І щасливу, і навіть скрутну, Де вітри здіймають на крилах І кидáють мене у пітьму... Ми разом чекаєм на неї — Її сум і усмішки ловлю... Якщо лиш дозволять на небі, Я всі болі її відболю!.. Всі скрути і муки, тривоги Відстучу: відстучу, як свої — Я тільки лиш серце небоги Та й усіх не позбавлю боїв... Тож буду за неї молитись І до Бога волати всю ніч — Настане як час зупинитись, Я тоді розлюблю, ясна річ». ________________________ Входить до книги авторки «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya
2022-12-12 21:53:01
21
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Оксана
Ніби так просто взяти і розлюбити...
Відповісти
2022-12-24 01:48:33
1
Nadine Tikhonovitch
@Оксана отож
Відповісти
2022-12-24 02:31:15
Подобається
Синій Демон
І як тут розлюбиш 🤷🏼‍♀️
Відповісти
2023-01-22 13:21:28
1
Інші вірші поета
Сумна реальність Саме такою... Те, що для тебе дурниці... La femme que j'aime beaucoup
Інші поети
JYA
@JYAY
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6742
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12628