Зізнання
Із чорної прірви, із забуття
Вилітаю, прямую до сонця,
Крізь терниною поросле життя
До шквалу вже забутих емоцій.
Розправляю знесилені крила:
Твоя усмíшка — нібито грілка,
І що б у світі я не робила,
Мені твоя потрібна підтримка.
Я не сприймаю ні слів, ні порад
Ані від мудрих вже, ані вдома,
Та знаєш, очей твоїх зорепад
Позбавить сумнівів мене й втоми.
Я приймаю давно самостійно
Рішення — не лякають помилки,
Проте в усьому я і постійно
Потребую твоєї підтримки.
2022-10-09 12:47:18
24
4