Поранений звір
Серед порожнечі густої, мертвими коридорами, Поспішає, летить аж, як завжди, стрілою вона, А крокує так граціозно, немов поміж зорями, Усмішки ніжні й глузливі мина... Вона несеться пораненим звіром, Палає у серці тім втома... Чи біль... А хтось відчуває: поспішає їм вирок, А я тихо благаю: заспокойся, не йди!.. Напружено тіло. Палають зеленню очі. Руки... Трусяться губи сумні... Я не сплю через неї щоночі І мрію лише... Так, допомогти... Ніжна душа її - пташка безкрила... Хто ж це, голубко рідненька, Поранив жорстоко, вдарив щосили? Захистити б цю владно-маленьку... Нехай мої руки, нарешті, злікують Від ран глибоких... І втоми! І ввечері ніженьки білі крокують Нехай по світу спокійно додому!
2020-09-30 20:49:19
44
12
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (12)
Nadine Tikhonovitch
Відповісти
2021-04-24 09:47:36
Подобається
Sergei Germanchuk
Я в том смысле, что украинский и белорусский языки родственные, в отличии от русского.
Відповісти
2021-04-24 09:50:33
Подобається
Sergei Germanchuk
Значит мы ближе к немцам:Dach, Zucker,Langzug,schieben,schlendern и т. д. - это всё белорускиие слова, однотипные с немецкими.
Відповісти
2021-04-24 10:01:23
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2848
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1952