Шостий рік
Nadine Tikhonovitch
Я стільки разів уже відпускала в небо рябе, Що всяку надію втратила відпустити тебе. Я стільки разів чекала на телефонний дзвінок І стільки разів губилась серед тривожних думок… Стільки років без тебе тягнулися, наче віки, Та збережений памʼяттю останній дотик руки... І досі небо осіннє сповнене тих же тривог, І скільки разів його малювала, знає лиш Бог. Я вже подолала безліч доріг, безліч етапів, Де проклинала та пробачала, різала навпіл… Я стільки разів тебе відпускала й досі ніяк — Ти досі мене зігріваєш, світиш, наче маяк. Я стільки разів молила викреслить дату цю геть І скільки разів намагалась обдурити я смерть… Стільки спроб забути крізь роки і кожна з них — марна, Інколи навіть здається: світ — психічна лікарня. Я знову палю календар: в датах заточений крик — Я намагаюсь це відпустить шостий бісовий рік. 03.09.23
2023-09-03 21:51:12
12
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Ален Тім
Це дуже тяжко, сумно та боляче... І дуже прикро, що це сталося та мучить уже шостий рік поспіль. Деякі речі складно відпусти навіть за багато років, але я все ж таки бажаю відпусти🫶
Відповісти
2023-09-08 14:18:40
1
Ален Тім
Щиро бажаю
Відповісти
2023-09-08 14:18:49
1
Nadine Tikhonovitch
@Ален Тім Сподіваюсь, коли-небудь у мене це вийде
Відповісти
2023-09-08 14:26:01
1
Інші вірші поета
Регламент для знеболювального Знайте, що я у Вас вірю Ти вабиш мене Маленький привид з вишневим серцем
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
Alaa Gamal
@alaa_gamal
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11445
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12402