Сп'яніла пам'ять
Nadine Tikhonovitch
Над містом хитається небо,  Над країной сирени гудуть — Сиджу напівп'яна і згадую тебе, А по венах тече моїх ртуть. Знов нудить: віршáми і болем, Ти моїм є цькуванням думок,  Обіймаю всім своїм горем — Викидаю із себе рядок. Крізь світи прямуючи пішки,  Переслідую болісну ціль — У свої сп'янілі геть вірші  Вкладаю ненависть і біль. Крізь час я волаю: «Не треба!» І благаю крізь смерть не іти — Геть п'яна знов згадую тебе,  Не рахуючи більше роки. 
2022-10-16 19:54:55
24
10
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (10)
Юлія Богута
Чуттєвий вірш про особисте. Хоча мені здається, що я знаю кому він адресований. Сподіваюсь, ти не будеш пити людей, які того не варті. І які того не хочуть. #чв
Відповісти
2022-10-25 18:40:34
1
Nadine Tikhonovitch
@Юлія Богута Ці люди варті багато чого, але вони би точно не хотіли, щоби я спилася. Дякую!
Відповісти
2022-10-25 18:49:22
1
Юлія Богута
@Nadine Tikhonovitch бо нема чого))))
Відповісти
2022-10-25 18:49:47
1
Інші вірші поета
Повернутись туди Що небо впаде... Посивілий чоловік Життя, якого нема
Інші поети
N M
@_winter
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1841
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11351