Сп'яніла пам'ять

Nadine Tikhonovitch

Над містом хитається небо, Над країной сирени гудуть — Сиджу напівп'яна і згадую тебе, А по венах тече моїх ртуть. Знов нудить: віршáми і болем, Ти моїм є цькуванням думок, Обіймаю всім своїм горем — Викидаю із себе рядок. Крізь світи прямуючи пішки, Переслідую болісну ціль — У свої сп'янілі геть вірші Вкладаю ненависть і біль. Крізь час я волаю: «Не треба!» І благаю крізь смерть не іти — Геть п'яна знов згадую тебе, Не рахуючи більше роки.

2022-10-16 19:54:55

23

9

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (9)

Юлія Богута

Чуттєвий вірш про особисте. Хоча мені здається, що я знаю кому він адресований. Сподіваюсь, ти не будеш пити людей, які того не варті. І які того не хочуть. #чв

Відповісти

2022-10-25 18:40:34

1

Nadine Tikhonovitch

@Юлія Богута Ці люди варті багато чого, але вони би точно не хотіли, щоби я спилася. Дякую!

Відповісти

2022-10-25 18:49:22

1

Юлія Богута

@Nadine Tikhonovitch бо нема чого))))

Відповісти

2022-10-25 18:49:47

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5930

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

17001