Сп'яніла пам'ять
Nadine Tikhonovitch
Над містом хитається небо,  Над країной сирени гудуть — Сиджу напівп'яна і згадую тебе, А по венах тече моїх ртуть. Знов нудить: віршáми і болем, Ти моїм є цькуванням думок,  Обіймаю всім своїм горем — Викидаю із себе рядок. Крізь світи прямуючи пішки,  Переслідую болісну ціль — У свої сп'янілі геть вірші  Вкладаю ненависть і біль. Крізь час я волаю: «Не треба!» І благаю крізь смерть не іти — Геть п'яна знов згадую тебе,  Не рахуючи більше роки. 
2022-10-16 19:54:55
23
9
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (9)
Юлія Богута
Чуттєвий вірш про особисте. Хоча мені здається, що я знаю кому він адресований. Сподіваюсь, ти не будеш пити людей, які того не варті. І які того не хочуть. #чв
Відповісти
2022-10-25 18:40:34
1
Nadine Tikhonovitch
@Юлія Богута Ці люди варті багато чого, але вони би точно не хотіли, щоби я спилася. Дякую!
Відповісти
2022-10-25 18:49:22
1
Юлія Богута
@Nadine Tikhonovitch бо нема чого))))
Відповісти
2022-10-25 18:49:47
1
Інші вірші поета
Не відкладати людей Воєнна любов Заберіть з мого серця цей біль! Уяви
Інші поети
Princess Girl
@Princess_life
Molly Walker
@mollywalker228
Kotenok
@Kotenok2018
Схожі вірші
Всі
12
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9033
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4951