В жодному разі

Nadine Tikhonovitch

Ти по світу крокуєш охайно, Хоч і сувора, все ж таки мила... Ні, я в жодному разі тебе не кохаю - Для серця не вистачить сили... Не зважай, що блакитною тінню За тобою мій привид усюди Поспішає, переслідує й нині - Він вкриє собою від бруду... Не зважай, що губи тремтячі Шепочуть твоє і досі ім'я І вірші плаксиві, немов би дитячі, Ллються про тебе, як пісня сумна... Не зважай, що мені все одно На життя і щоденні дилеми, Що забути не можу вікно, Де вперше твій погляд став медом... Коридори холодні. Крокуєш охайно. Ти відьма, ти пані вельможна! Ні, я в жодному разі тебе не кохаю - На жаль, любити не можна...

2021-01-27 14:39:19

25

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Nadine Tikhonovitch

дивно, на папері начебто правильно писала... Дякую..

Відповісти

2021-01-31 16:25:06

Подобається

Твоя Відьма

Ніжно❤️💜

Відповісти

2021-02-07 17:44:23

1

Оксана

Сумно

Відповісти

2022-10-08 12:19:17

1

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

44

3

841

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10884