В жодному разі
Nadine Tikhonovitch
Ти по світу крокуєш охайно, Хоч і сувора, все ж таки мила... Ні, я в жодному разі тебе не кохаю - Для серця не вистачить сили... Не зважай, що блакитною тінню За тобою мій привид усюди Поспішає, переслідує й нині - Він вкриє собою від бруду... Не зважай, що губи тремтячі Шепочуть твоє і досі ім'я І вірші плаксиві, немов би дитячі, Ллються про тебе, як пісня сумна... Не зважай, що мені все одно На життя і щоденні дилеми, Що забути не можу вікно, Де вперше твій погляд став медом... Коридори холодні. Крокуєш охайно. Ти відьма, ти пані вельможна! Ні, я в жодному разі тебе не кохаю - На жаль, любити не можна...
2021-01-27 14:39:19
25
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Nadine Tikhonovitch
дивно, на папері начебто правильно писала... Дякую..
Відповісти
2021-01-31 16:25:06
Подобається
Твоя Відьма
Ніжно❤️💜
Відповісти
2021-02-07 17:44:23
1
Оксана
Сумно
Відповісти
2022-10-08 12:19:17
1
Інші вірші поета
Шостий рік Сумна реальність Воєнна любов Не тільки сонце
Інші поети
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
5434
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13230