Зустрічами нашими...
Зустрічами нашими вимірюю знов час, Я знаю: на планеті нема людей, крім нас. Я бачу: чорні хмари хату твою білу Обгорнули знову — візьми мої ти крила. Лети у небо високо, не блукай у мглі — Буду тебе віддано чекати на землі. Якщо тобі не спиться, візьми тоді мій сон — Я гнатиму печалі всі з-під твоїх вікон. Віддай мені весь біль, віддай свої тривоги, Клич, якщо терпіти немає більше змоги. Якщо весь світ збунтується й завʼянуть квіти, Знай: заради тебе піду я проти світу. Знов лютує людство у вибуху емоцій — Що б тут не траплялось, я на твоєму боці. Якщо тобі самотньо в темряві скорботи, Скажи — зроблю я все, щоб витягти з болоти. Якщо тебе образять, зітру його імʼя, І байдуже, чи важу хоч щось для тебе я. Ти знаєш, що насправді це більше, ніж слова: Із серцем вже згоріла давно уся трава. Молитвами своїми завжди я буду поруч І дуже-дуже скоро бігтиму ліворуч. І як би я воліла весь твій забрати біль — Ти вибач, що насправді я тільки вірна тінь. Ти вибач: я не сонце, що тебе зігріє, Та що би не траплялось, я у тебе вірю. Якщо бракує сил, ти їх візьми у мене, Бери собі всю кров, спустоши мої вени. Я знаю, що життя насправді це не казка, Та всупереч всім болям, ти живи, будь ласка!
2023-07-31 21:56:12
18
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Сандра Мей
Сильно. 👏🌹
Відповісти
2023-08-01 06:46:22
2
Лео Лея
Це...щемливо і захоплююче водночас 😳
Відповісти
2023-08-02 15:46:16
2
Ален Тім
Дуже сильно та натхненно💖
Відповісти
2023-09-08 14:33:08
1
Схожі вірші
Всі
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
8761
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11235