La vie de la grenouille

Nadine Tikhonovitch

J'écris les mots soigneusement, Ce sera le poème, mais puis, Je ne suis pas triste maintenant- Je suis bourrée encore. Je déteste ma vie! Mal à la cœur. Les sentiments grouillent Dans ma poitrine nue et brûlée. Je ne suis pas la fille. Je suis la grenouille Avec le destin assez affligé. Je me noie, je suis presque morte, Je suis au fond de mes peines. Il n'y a personne sur le bord, Le sang a gelé dans les veines. Peut-être je suis la grenouille, Les gens ne m'aiment pas aussi, Je peut dire seulement "Bul-bul", Comme "Au revoir" pour vous. Voici...

2020-10-16 09:33:25

29

16

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (16)

Nadine Tikhonovitch

@Меліса 😅а там ещё веселее звучит 😅

Відповісти

2020-11-04 00:39:45

1

Меліса

@Nadine Tikhonovitch ммм, до речі в мене тут пропозиція є👉👈

Відповісти

2020-11-04 00:40:43

Подобається

Nadine Tikhonovitch

@Меліса слухаю

Відповісти

2020-11-04 00:41:01

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11877

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1472