La vie de la grenouille
Nadine Tikhonovitch
J'écris les mots soigneusement, Ce sera le poème, mais puis, Je ne suis pas triste maintenant- Je suis bourrée encore. Je déteste ma vie! Mal à la cœur. Les sentiments grouillent Dans ma poitrine nue et brûlée. Je ne suis pas la fille. Je suis la grenouille Avec le destin assez affligé. Je me noie, je suis presque morte, Je suis au fond de mes peines. Il n'y a personne sur le bord, Le sang a gelé dans les veines. Peut-être je suis la grenouille, Les gens ne m'aiment pas aussi, Je peut dire seulement "Bul-bul", Comme "Au revoir" pour vous. Voici...
2020-10-16 09:33:25
29
16
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (16)
Nadine Tikhonovitch
@Меліса 😅а там ещё веселее звучит 😅
Відповісти
2020-11-04 00:39:45
1
Меліса
@Nadine Tikhonovitch ммм, до речі в мене тут пропозиція є👉👈
Відповісти
2020-11-04 00:40:43
Подобається
Nadine Tikhonovitch
@Меліса слухаю
Відповісти
2020-11-04 00:41:01
1
Інші вірші поета
Шкарпетками заручені А можна після перемоги... Я так втомилась від людей... Сніг усе пам'ята
Інші поети
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Eliza
@Lourie
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1328
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10895