Чорнобиль
Україна пам'ятає. Не забуде. Не простить.
Їй кривава рана все іще болить.
Україна проклинає, посивівши вмить,
бо ж над Нею хмара диму вороном летить.
Дихати не стало чим. Всюди дим й вогонь.
Біль щоразу збільшувався біля самих скронь.
І тримаючись за серце, Україна йшла.
Це була пекельна для усіх весна.
Очі їй накрила біла пелена,
бачила майбутнє Матінка моя.
І вмивалась кров'ю зі слізьми, вмивалась.
На Чорнобиль темний, йдучи озиралась.
Бачила, що смерть прийде і буде ходити,
що її невблаганную ніяк не впросити.
Дочок й синів у муках коситиме,
а чорнобильський дим – хвороби носитиме.
Біля самого серденька рана відкрилась,
а із неї кров аж чорна цівкою пролилась.
Україна молить в неба: "Боже, порятуй!
Ти ж мене, нещасну, із небес почуй.
Скільки ж я терпіла заради дітей.
І скільки сліз пролилось із моїх очей.
Як кріпачкою зробили, як хліб однімали,
а як мові моїй жити не давали!
І голодом морили, живою в землі хоронили.
Що ж зі мною вороги тільки не робили!
І тепер, оця хвилина чорная настала,
і землиця під ногами гірко застогнала.
Господи, благаю! Не за себе мОлю.
Порятуй від злої смерті мого сина й доню.
А я якось та й переживу. Мені ж це не вперше.
Ще трішки – і долю невільну свою довершу..."
Так просила Україна, дівчина вродлива,
що із лиха стала, мов голубка, срібносива.
Україна пам'ятає. Не забуде. Не простить.
Їй кривава рана і досі болить...
2022-10-27 10:07:10
4
1