Сонце у твоїх косах, моя осяйна Принцесо. Впиваюсь поглядом, наче гарячим еспресо. Гортаєш сторінки книжок: шукаєш свою пригоду. Багатство, владу і срібло проміняла б на свавільну свободу! Стихія твоя — подих вільного вітру, що гори здіймає, зриває і квіти. За правду, чесність і славу ти проміняєш палац. І знову почнеш історію, де новий абзац. Пожовклі сторінки гортаєш, шукаючи свій порятунок. Від Бога сонця отримала свій рудий колір — дарунок. Щиро смієшся — душа не знає пітьми. О, як же хочеться ще побути дітьми! Щоб з казок черпати мудрість, боротись з лихим Драконом, щоб долати тумани печалі світлом, що сховане в кулоні. У битвах змагатись за право, за землю і свою честь! Робити правильний вибір на дорозі трьох перехресть. Та розплющивши очі, Принцесо, ти бачиш реальність життя: твій титул — це могутня влада, але й вічна тюрма! У світі, де повно Зла, ти повинна навчитись Правлінню; щоб мудрою стати Королевою, ти маєш навчитись терпінню! І вирісши з казок про дива, ти творитимеш справжню Історію: власним життям і долею захищатимеш територію! Ти в жертву принесеш себе, своє серце й кохання. Бо понад усе — Держава, за неї стоїш до останнього. А зараз я бачу Принцесу, що думає про далеке майбутнє. Вирісши станеш Королевою, поцілована богом, могутньою! Та сьогодні побудь ще Юною, моя рудоволоса красуне! Ще встигнеш побути в обіймах в самого бога Нептуна!... [та це вже інша історія, казки (не)щасливий кінець, про те, як Діва Сонця з Богом Моря пішла під вінець...] В Нептунових обіймах сховалась моя Королева Сонця, позбувшись свого Хранителя — Янгола-Охоронця. Втопилась у водах моря, зустріла самого Бога, нещастям обернулась дорога! Тобі не вернутись додому, залишишся в царстві Нептуна! Від тебе давно вже відвернулась злощасна Фортуна... Моя Королева Сонця, ти присвятила життя своєму народу. А у відповідь, нарешті, отримала довгожданну свободу! Вирвавшись з полону палацу, ти попливла на море, не знаючи, що на цім шляху тебе спіткне горе! І в смерті останнім подиху ти заспівала пісню. Врятувати тебе вже стало запізно... Поціловану Сонцем Діву, в обіймах зустрічало Море. Високо у небі згасли життя твого яскравії зорі.