Голубка душа
Не літатиме голубка
поміж сірих хмар.
Гірка й тяжка моя думка.
Хто б її взяв?
Хто би розділив сей біль,
обійняв, розрадив?
А у серці тільки хміль,
то й питаю поради!
Бо несила волочитись,
шукати любові.
Мала б силу, пішла б утопитись,
так не хочу чортові
душу свою занапастити. Не хочу, не стану,
а проте проклинати недолю
не перестану.
Упала голубка під ноги стрільцю,
погублена доля, убита нещасна.
Застрелена в серце. Кінець і життю.
Сміється смерть наді мною, злощасна.
Сміється, бо знає, що житиму Я.
Даремно, що куля під серцем. Жива!
Однак у цім світі проклята й одна.
Сміється безодня, кличе пітьма...
Ти був тим стрільцем, що влучив коханням,
та слово твоє — отруйне, підступне.
Не перша твоя і не остання.
Довіра і юність моя — ось що згуба!
Горить вогнем сердешна рана,
а душа гірко плаче.
Губить літа молодії
кароока панна.
Губить вроду в сльозах-росах,
не усміхнеться.
І вже навіть посивіла в косах;
мовчить. Не озветься!
Бодай же б вмерла у колисці,
не виростала.
Слізьми горю не поможеш,
скільки б не ридала!
Я хочу позабути про біль полиновий,
загоїти свіжі рани, їх не торкатись.
Лікувала у відьми остудою словом,
просила сердешна мене не вертатись
туди де живеш ти. Туди, де полюєш.
Кого тепер палко цілуєш?
Та спокій крадеш, обманюєш бідну.
А чи ж не була для тебе кохана і рідна?
За що поглумився, покинув, убив?
Відьма сказала: ти не любив...
Та я знову вертаюсь
до рідного краю.
І з тобою стрічаюсь,
не обминаю.
А тобі — й поготів,
невже ти забув?
Про те, як хотів
лиш мене одну?
Убита голубка, кинута в ноги.
Ти кулею влучив, коханням убив.
Душа лине в засвіти, до самого Бога.
Чи ж згадаєш при смерті, що мене любив?
Отак і живу без душі, одинока.
Доля моя лукава й жорстока.
Волочусь по світу і спокій шукаю.
Куля під серцем — я все ще кохаю!
2023-01-11 22:11:35
3
1