У Темряви немає віку, вона завжди існує. Її вуаль — це Ночі пелена. У тиші хтось її почує. Вона Праматір сущого із братом Світлом. У мороці лице Її трояндами розквітло. Та ти торкнешся тільки шипів колючих. Пітьма шепоче, грається і мучить. Вона — спокуслива Змія, що зводить з манівців. Щоб описати Темряву, не вистачить всіх слів! Але буває, що в мороці душа спочине, заради тиші й самоти і рай покине. Утім Пітьма — незвідана безодня. Що довше вдивляєшся, тим більше погляд стає холодним. Та інколи Вона — бажана надія. Образити її Дітей ніхто не посміє! Бо Мати-Темрява пожне серпом нещадно. Праматір сущого древня й владна. Смерть — Її улюблена донька. Ніколи не зодягне тернового вінка. Для Темряви найвища цінність — це свобода. Ніколи на колінах не молиться, бо горда! Але охоче перейде межу, убивши. У свідках боягуза залишивши. І посміється Братові у очі. Крім нього, ніхто з Нею боротись не захоче. Війна між Темрявою й Світлом триває споконвіку. Битвам цим немає ліку. У Світлого Бога немає віку, він завжди існує. Його корона — Сонце. Світло морок обману руйнує. Він Прабатько сущого з Темною Сестрою. Пішов проти Неї священною війною. Світло має догми, заборони, правила. Біля Царства Пітьми Зірка Бога засяяла. Він — Мудрий Правитель, із серцем відважного Лева. Його воля непідкупна, а гідність сталева! Та інколи світло осліплює очі, що ти відвертаєшся від сяйва і линеш в обійми Ночі. Прабатько сущого древній і владний, перед Пітьмою лише Він не безпорадний. Його донька — Життя, яку любить безмежно. Смерті по силам і вдачі протилежна. Зодягне терновий вінок, ховаючи сльози. Квіти любові і віри вплетені в Її косах. А Батько Світло плекає і береже, та від Смерті однаково не вбереже, коли та, наївна і довірлива, простягне руку дружби Кістлявій, а взамін Її серце битись перестане... Бо дотик Смерті — фатальний, до Життя навіть подих безжальний. Але Батько пожертвує найціннішим, щоб воскресити доньку найріднішу. І відтоді Життя стане безсмертною, перемігши Смерть безцінною жертвою: Любов переможе найжорстокіше лихо, Смерть заридала. В царстві Темряви стало тихо... Життя дарує подих надії, навіть після смерті нове життя можливе! Відтоді баланс зрівнявсь на вагах. Без Темряви сенсу не буде, а без Світла — лиш жах. Смерть дарує спочинок, а Життя вдихає мету. Обоє безсмертні, обоє мають власну правоту. І поки Світло веде проти Пітьми війну, остання сприймає її як гру ...