Спокій, і тиша, і вічне блаженство
Журитись не буду, занадто багато думок.
До безодні завжди спокусливий крок,
та я омину, придушивши під ногами змію.
Ні, не сьогодні, й не завтра, я ступлю в пітьму.
Зігріюсь до сонця. Душа моя просить тепла.
Та ось, схилившись, я чую, як кличе в обійми земля!
Ні, не сьогодні, й не завтра, я порину в цей сон.
А поки Мара хай ще бродить коло вікон.
Скупаюсь у водах, змию весь бруд,
щоб у чистій одежі постати на Суд.
Ось Янгол з Аркану загримів у сурми.
Темна хмара, ой темна, суне!
Боятись не буду, бо вертаюсь у рай.
У травах високих спокусник сконав.
Отрута змії влилася у землю плідну,
тепер же вона назавжди безплідна!
А я позбулась пітьми, що душу з'їдала.
Це ж бо вона мені жити не давала.
Ховалась у хащах темного лісу. Вороном споглядала.
Із дна озерного моєї ноги діставала.
Шепотіла з могил на кладовищі.
Намагалась воскреснути із попелища.
Та я поборола цих демонів клятих,
які насміхались так радо...
Немає пітьми, що безоднею звала.
Немає світла, від якого сліпою ставала.
Є лише спокій, і тиша, і вічне блаженство.
Немає горя, ні болю, ні всякого шаленства.
2022-12-10 17:31:47
0
0