Суперниці
☠️ І на твоїй могилі я засміюся божевільно. Ти завжди була безсила, закована в кайдани безумства. Розплатою твоєю буде смерть. Ні, не я, а Той, кого ти призвала, тоді в той день, коли його причарувала. Во істину, воздасться всім! Утім! Згорблена тягаром заздрості, осліплена ревністю, ти гучно даєш мені ляпаса. Будь же проклята, за те що торкнулася сили, яка тебе і поїсть. На могилі тричі ворони закрячуть. Твої очі більше світла не побачать. Ти помираєш повільно в пітьмі. Вина не на мені! Не поможе тобі ні Бог, ні Диявол. Ти ж перша порушила правила. Тобі і гинуть в ярмі. А я вознесусь вгору. Зломлена воля, боїшся мене. Так вірно, що відьма, називаєш мене. Проте за твоїм плечем демон сидить. Я з ним говорила — він тебе уб'є. Ти його давно-давним запросила, коли гріх привороту вчинила. І звинувачуєш у магії мене? Безумство до могили тебе доведе. Той демон давить тебе ночами, своїм покрученими руками. Ти проклята злом. Не відмолиш ніколи. Твоя біль — моє слово. Замок. Ключ. Амінь.
2023-04-10 22:23:17
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12011
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3224