Соціофобія

Sahlo Folina

Страх дихає в обличчя, біль у тілі І ріжуть поглядами чужі очі, в кишенях ховаються долоні спітнілі, Малюють новий світ глибокі ночі. Трясуться ноги, нудить і бʼє вітер так страшно тут, а пекло - це є інші* Хочу змінити щось, тому творю із літер В пустій кімнаті, створеній із тиші. Жити потрібно дивлячись вперед Для розуміння ж необхідно озиратися назад** Та оживає часто небажаний захований скелет, Тече забутих спогадів болючий град. «Я тебе зрадила», і «я тебе». Таке життя. Інстинкт для виживання часто прогресує Хоч так багато того, що любимо - дрантя, Чомусь воно майбутнє нам будує. Лицеміром не бути та тяжко бути собою Перед обличчям стоять кроки невдалі І буває так добре спокійно порою Та все ж мучать думки: а що далі? *Жан Поль Сартр ** Серен Кʼєркегор

2023-08-15 08:49:22

2

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2122

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11955