Вірші
Чому ?..
«Чому ти молишся?» - його погляд був направлений в очі
Так дивно. Чому я дихаю? Чому живу?
Я прошу дати відповідь на те що не знаю
І щоб допоміг довіряти, не жити в страху.
Коли знову по кругу накривають тривожні думки
Я намагаюся знайти сили побачити Бога
Але туман на очах, мені так тяжко іти
Їх вітер дихає мені прямо в лице.
Але прийде час туман спаде із очей
Так було вже не раз
У мене в руках купа непотрібних речей
І втрачений дарма час.
Я боюся питати чому і для чого...
Говорять, що так випробовується віра
Не виходить робити чогось значного
Все летить в пустоту, а там прірва..
У мене нема слів. І бажань. Я не знаю що мені треба
Тому і мовчу, прости…
Лиш з надією знову дивлюся на небо
Боже, де Ти?
Коли туга смертельна охоплює тіло
І навіть те що було пластиром, тепер не помагає
Я хочу вчепитись за щось що врятує,
Але поруч нічого не має…
Я знаю, Ти дивишся. Твій погляд сумний.
Бо довіра це повна відданість.
Я вірю Ти хочеш відкинути камінь важкий
За яким ховається чудо.
І коли світ нарешті залишить на самоті
Я піднімаю свій погляд догори
відчуваю Твій теплий погляд на собі
І слова « я не осуджую. Живи і більше не гріши»
2
0
115
Екзистенція
Не знаю чому, але знаю напевно,
Що сьогоднішній день буде провальний.
І спокій отримаю лиш коли стане темно
Важко усвідомити, як цей світ може бути реальний...
І я лишаю все як будувала... Знову тікаю
З надією почати біля нових чистих стін
Та десь усередині відчуваю,
Що буду розчарована біля нових руїн.
Думки не перетворюються у слова
Вони стають важким туманом наді мною.
Слідом летять куди би не пішла
Стаючи перед всім густою млою.
Життя, мета, думки і люди...
Маленька точка я, яка не знає що робити.
І вибір, усвідомлення повсюди
І страшно так у світі жити.
Я є. Живу і дихаю. Існую.
Йде боротьба добра і зла постійна.
Наповнюю життя, чи час марную
І хочу вірити, що вільна.
7
0
277
...
Натисну видалити. Ніби не було людини
І натхнення вогник погас.
Фото в кошик. Не впаде ні сльозини
Але є те, що не зітре ні люди, ні час.
Спогади летять крізь кілометри за нами
Намагаються отримати право жити.
Виходять в реальність глибокими ночами,
А я мрію щасливою бути, простити, любити.
Є те, що не в силі стерти ні люди, ні час
Не має сенсу крізь години спішити
Час не лікує, не зцілює нас,
Ми просто звикаємо зі всім жити.
5
2
197
Життя
А зрештою, чи виправдовується існування?
Коли життя отак пливе
Мета людини неначе знак питання
Найважливіше чи її знайде.
А потім час іде, а виходу нема
за обрій сонце кожен день заходить
За ним лишається лиш пустота
І усвідомлення: усе проходить.
Миттєві посмішки говорять: будь в моменті
Бо цей момент і є життя
Та тільки біль лишається на серці
І не заглушує це все щоденна суєта.
Іноді, нестерпно людиною бути
Коли не розумієш себе, плачеш спонтанно
Дивишся в дзеркало і хочеш забути
Не розуміючи що не так? Чому так погано?
І страху велетні щодня на нас чекають
Життя пливе. Минуле б'є, катує
Слова і погляди серця нам розбивають
І усвідомлення: час не лікує.
До смерті маємо свою ми волю..
Самі відповідаємо за що здобудем
Ми можемо жаліти, винувати долю
Та після смерті в інший стан прибудем...
Чекає інше щось, можливо це здивує
Творець погляне на Своє творіння
Що Він тоді від нашого життя відчує?
Живи, щоб з радістю ввійти в нетління.
5
0
230
Екзистенційна криза
Мої рядки давно не мають адресата
Просто думки, що перетворюються у слова.
Хтось говорив, що світ - театр чи палата,
А я сиджу самотня і думаю: хто я?
Іноді здається, що моє життя було вже сказане.
У сотні книгах, я лиш копіюю.
Дивлюсь в майбутнє, воно таке розмазане,
Для чого тут на світі я існую?
В минулому потіху я знаходжу
В людей, які себе лишили у рядках.
До них у смутку я приходжу,
Себе шукаю в їх думках.
Страх смерті за горло тисне уночі
Думки навколо як густий туман
Так хочеться до знань знайти ключі
І вірити, що все навкруг це не обман.
І я лише тікаю, тікаю, тікаю.
Хочу дізнатися хто я
Так багато питань, я нічого не знаю
Для чого зрештою на землю прийшла.
4
0
241
Соціофобія
Страх дихає в обличчя, біль у тілі
І ріжуть поглядами чужі очі,
в кишенях ховаються долоні спітнілі,
Малюють новий світ глибокі ночі.
Трясуться ноги, нудить і бʼє вітер
так страшно тут, а пекло - це є інші*
Хочу змінити щось, тому творю із літер
В пустій кімнаті, створеній із тиші.
Жити потрібно дивлячись вперед
Для розуміння ж необхідно озиратися назад**
Та оживає часто небажаний захований скелет,
Тече забутих спогадів болючий град.
«Я тебе зрадила», і «я тебе». Таке життя.
Інстинкт для виживання часто прогресує
Хоч так багато того, що любимо - дрантя,
Чомусь воно майбутнє нам будує.
Лицеміром не бути та тяжко бути собою
Перед обличчям стоять кроки невдалі
І буває так добре спокійно порою
Та все ж мучать думки: а що далі?
*Жан Поль Сартр
** Серен Кʼєркегор
2
0
221
