Догори дриґом

Оксана Галицька

А ти говориш шепотом доріг. Крокуєш спокоєм асфальтних перонів. Коли на Землю випаде той перший сніг, Я буду в обіймах залізничних вагонів. Ти спробуй перевернути світ догори дриґом, Зануритись у підземні агонії, Та я буду схована в кутку під столом. Зігріваючись в склепіннях меланхолії. Можливо у тебе все таки вийде перевернути світ догори дриґом, І потрапити на чаювання до Мефістотеля. Але час буде вже втрачено... Загублено в рядках не існуючої симфонії. І його не поверне ні пекло, ні Мефістотель. І навіть світ, перевернутий догори дриґом. Тому замовкни. Або ж розчинись у володіннях цього самого Мефістотеля. ....А я залишусь сидіти під столом, граючи в покер зі Смертю. Усе в тому ж залізничному вагоні...

2019-10-08 18:00:15

8

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Стефанія

Вау, я і не знала, що в тебе є такі вірші

Відповісти

2019-10-09 17:31:04

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5698

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2079