Ранок видався холодним і похмурим.

Олена та Сергій Мазурак повернулися додому після поїздки до тітки. Вони навіть не встигли переступити поріг, як одразу застигли від шоку.

У вітальні панував справжній хаос: пляшки з алкоголем валялися на підлозі, меблі були розкидані, а повітря все ще пахло тютюновим димом і дешевими парфумами.

— Що тут, до біса, сталося?! — Олена в гніві кинула сумку на стіл.

Сергій лише суворо стиснув губи й попрямував нагору, пройшовши прямо до кімнати сина.

Коли вони відчинили двері, то завмерли.

На ліжку лежала дівчина.

Ліза.

Її тіло було вкрите синцями, волосся розкидане по подушці, а бліде обличчя виглядало так, ніби вона взагалі не дихала.

Поруч, у безладді простирадл, спав Максим, майже не усвідомлюючи, що відбувається.

— Максим! — Олена закричала, підбігаючи до ліжка. — Ти що накоїв?!

Хлопець різко прокинувся, моргнувши кілька разів, ніби не розумів, де він.

— Що?.. — Його голос був хрипким, а голова розколювалася від похмілля.

— Що це?! — Сергій схопив його за руку, змушуючи подивитися на Лізу.

Максим глянув на дівчину, і в його голові почали прояснюватися уривки подій минулої ночі. Алкоголь, злість, те, як вона намагалася втекти…

— Я… — він замовк, бо не знав, що сказати.

Олена торкнулася Лізи за плече, легенько її струснула.

— Агов, прокидайся!

Дівчина ледве ворухнулася, її повіки затремтіли, а потім вона з болем розплющила очі.

Із першим же усвідомленням реальності її охопив страх.

— Ні… ні… — прошепотіла вона, інстинктивно відсуваючись убік.

— Все добре, ти в безпеці, — сказала Олена, але її голос тремтів.

— Максим, що з нею сталося?! — голос Сергія гримів, ніби гроза в літню ніч.

Максим опустив голову.

— Я… я не знаю…

— Не знаєш?! — Олена не могла повірити своїм очам.

Ліза раптом різко схопилася на ноги, схопила ковдру, притискаючи її до себе, і відступила до стіни.

— Не торкайтесь мене… — її голос був охриплим, наляканим.

— Дівчино, заспокійся, — Олена зробила крок до неї, але та лише заперечно похитала головою.

Її очі вп’ялися в Максима повні ненависті.

— Ти… ти мені заплатиш за це…

Максим відчув, як щось холодне стискає його груди.

Він ще не усвідомлював, у що вляпався, але вже знав — цей ранок змінить усе його життя назавжди.

Ліза тремтіла. Її серце билося так швидко, що здавалося, ось-ось вискочить із грудей. Сльози текли по обличчю, але вона навіть не намагалася їх витерти.

Вона швидко озирнулася, намагаючись зібрати свої речі, але… її одяг був розірваний.

Олена обережно торкнулася її руки. 

— Ходи зі мною, я дам щось із мого гардеробу.

— Ні… — голос дівчини затремтів, і вона відступила.

Їй хотілося якнайшвидше забратися звідси, не чути цих голосів, не бачити цих обличь, не згадувати, що сталося.

Вона схопила першу-ліпшу футболку, натягнула її на себе та почала гарячково шукати телефон. Її пальці ковзали по екрану, поки вона перевіряла повідомлення…

Ключі.

Юля залишила їх біля входу.

Ліза не сказала більше ні слова. Вона вибігла з кімнати, стрімголов кинулася вниз сходами, вибила двері та зірвалася з місця, стрибаючи в авто.

Двигун загорлав, колеса скреготнули по гравію, і вона рвонула з місця.

Їй було байдуже на світлофори, на швидкість, на людей навколо. Вона просто хотіла втекти.

Якнайдалі.

***

У той час у кімнаті запала важка мовчанка.

Максим відчував, як холодна реальність поступово огортала його розум.

— Тепер говори, — голос батька пролунав, як грім у тиші.

— Що ти накоїв?! — Олена схопила сина за руку, її очі палали гнівом.

Максим заплющив очі, втягуючи повітря, намагаючись зібратися з думками.

— Я… — він провів рукою по обличчю, відчуваючи, як всередині все стискається.

— Говори! — повторив Сергій ще голосніше.

— Я… Я думав, що це дівчина, яку я… замовив… — слова застрягли в горлі.

Олена ахнула, прикривши рот руками.

— Ти що… ти що, не зрозумів що це не вона?! — мати дивилася на нього, ніби не впізнавала власного сина.

— Я був п'яний! — Максим зірвався на крик. — Я… не знав…

— О Боже… — Олена опустилася на край ліжка, її очі наповнилися слізьми.

Сергій мовчав. Його обличчя було кам’яним, але очі видавали бурю всередині.

— Ти не уявляєш, що ти накоїв, — сказав він нарешті.

І в цю мить Максим зрозумів: його життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

***

Хлопець мовчки спустився вниз, де його вже чекали батьки. Атмосфера у вітальні була напруженою, мов струна, що ось-ось лусне.

Сергій Мазурак сидів із зосередженим виразом обличчя, повільно перемішуючи ложкою каву. Олена склала руки на грудях, суворо оглядаючи сина.

— Сідай, — коротко кинув батько.

Максим мовчки опустився на стілець.

Стіл був накритий на сніданок, але апетиту не було ні в кого.

— Ми хочемо знати, — нарешті почав Сергій, дивлячись синові просто у вічі, — чи були свідки.

Максим напружився.

— Ні… Я не думаю… Усі розійшлися… Лише Ден був у будинку, але він… він не здається також поїхав.

— Це добре, — батько відставив чашку. — Бо якщо хоч слово про це вийде за межі цього дому, то ти сядеш.

Максим похолов від цих слів.

— Що?..

— Ти розумієш, що накоїв? Якщо дівчина подасть заяву — тебе посадять. Це зруйнує все, що ми будували і нашу репутацію у тому числі.

— Мені шкода… — прошепотів Максим, стискаючи кулаки.

— Шкода? — Олена глянула на нього з презирством. — Це ти маєш сказати їй.

Сергій кивнув.

— Я дізнаюся, хто вона, через свої зв’язки. І спробую домовитися. Але ти повинен особисто вибачитися і благати її щоб вона мовчала.

Максим повільно вдихнув.

— Добре.

— І це ще не все, — батько нахилився вперед. — Настав час узятися за розум.

— Що ти маєш на увазі?

— Жодних більше вечірок. Жодного алкоголю. Жодних дурниць. Ти повертаєшся до роботи. Починаєш серйозно ставитися до сімейного бізнесу.

Максим стиснув зуби. Йому завжди було байдуже до їхньої архітектурної компанії, але тепер…

Тепер у нього не було вибору.

— Добре, — тихо сказав він.

На обличчі Олени з’явилося полегшення.

— Це потрібно зробити швидко, — сказала вона. — Поки ніхто не дізнався про цю ніч.

Максим повільно кивнув, розуміючи, що тепер усе в його руках.