Минув понад місяць. Максим повністю занурився в роботу на батьковій фірмі, працюючи майже без зупинки — день і ніч, аби лише не думати про ту фатальну ніч, що не давала йому спокою. Він відмовився від вечірок, алкоголю, колишнього безтурботного життя. Робота стала його єдиним притулком.

З Настею, здавалося, все налагоджувалося. Вона часто приходила до його матері, і Олена раділа, що у сина така чудова дівчина. Вона щиро полюбила Настю, бачила в ній майбутню невістку й тішилася, що їхні стосунки зміцнюються.

Одного дня на будівництві, яким курував Максим, сталася неприємність: один із робітників зірвався з другого поверху. Максим, не гаючи ні хвилини, особисто відвіз його до лікарні. Він хвилювався, хоч не подавав виду, намагаючись зосередитися на головному — допомогти людині.

У лікарняному коридорі, поки чекав лікарів, його погляд випадково вихопив знайому постать. Ліза. Вона саме виходила з кабінету жіночої консультації. Її погляд був сповнений тривоги, а руки нервово стискали папку з медичними документами.

Серце Максима гучно вдарило в грудях. Усе, що він намагався забути, знову накотилося на нього хвилею.

Хлопець не вагався ані секунди — швидкими кроками наблизився до Лізи. Дівчина здригнулася, побачивши його перед собою. В її очах промайнув страх, паніка.

— Що ти тут забув? — голос її затремтів. — Чого тобі від мене треба?

Максим не відповів одразу. Його погляд упав на папку, яку вона міцно тримала в руках.

— Що це за документи? — запитав, звужуючи очі. — Чому ти виходиш від гінеколога?

Ліза різко притиснула папку до грудей, але Максим миттєво вихопив її з її рук. Відкрив. Швидко пробіг очима перший рядок, і все навколо перестало існувати.

"Термін вагітності: 5 тижнів."

Його серце пропустило удар. По тілу пробігли мурахи. Він відчув, як усе навколо пливе, а слова застрягають у горлі.

— Що?.. — ледве видихнув він, не в силах відірвати погляду від аркуша.

Ліза схлипнула, швидко вирвала документи з його рук. Її очі наповнилися слізьми.

— Ти не мав цього бачити! — прошепотіла вона надломленим голосом.

Розвернулася і втекла, зникаючи в лікарняному коридорі.

Максим так і стояв на місці. Не рухався. Не міг. Його свідомість лихоманило від однієї єдиної думки: "Вона вагітна… Від мене."

***

Макс їхав додому, не помічаючи дороги перед собою. В голові крутилися десятки питань, але відповідей не було. Він не міг повірити, що Ліза вагітна. Від нього.

"Що тепер?" – ця думка засіла глибоко, мов застрягла кістка.

Додому він повернувся пізно, але не ліг спати. Чекав на батьків. Хотів усе розповісти, бо сам не знав, як діяти.

Коли вони нарешті приїхали, він відразу виклав їм усе, як є.

У вітальні повисла важка тиша.

Першою озвалася мати.

— Що?.. – голос Олени здригнувся. Вона приклала руку до грудей, ніби намагаючись заспокоїти серце.

Батько ж, навпаки, не розгубився. Суворий, рішучий, він тільки стискав пальці в кулак.

— Одружишся. Це навіть не обговорюється, – твердо сказав він. – Дитина без батька рости не буде.

Максим мовчав. Він цього очікував. Але наступні слова матері вибили його зі стану заціпеніння.

— Ні! – Олена підвелася різко, наче її щось обпекло. – Я цьому не позволю, мій син не буде одружуватися з попало з ким!

Батько глянув на неї з осудом:

— Олено, що ти таке кажеш? Він зробив помилку, тепер хай відповідає.

— Помилка? – вона гірко засміялася. – Це життя мого сина! І ти хочеш, щоб він зв’язав його з кимось, кого навіть не любить?! До того він кохає Настю, вона прекрасна дівчина з гарної сім'ї, саме те що потрібно нашій диттні.

Максим провів рукою по обличчю. Йому й самому було погано.

— То що мені робити? – нарешті запитав.

Олена підійшла, взяла його за руку.

— Ти повинен поговорити з Лізою. Але одружуватися… тільки якщо ти сам цього хочеш. 

Батько лише важко зітхнув.

— А я кажу – хлопець повинен відповідати за свої вчинки.

Максим підвівся.

— Завтра я поїду до Лізи. Дізнаюся, що вона думає.

Він розвернувся і пішов у свою кімнату.

Сон тієї ночі так і не прийшов.

***

Ранок для Максима почався з важкості в грудях. Він не спав майже всю ніч, обдумуючи слова батьків і намагаючись зрозуміти, що робити далі. Але одне він знав точно — він мусить поговорити з Лізою.

Він приїхав до її будинку і вже збирався вийти з машини, коли побачив, як вона вибігла з під’їзду. Вона виглядала схвильованою, навіть наляканою. Вона не помітила його або ж зробила вигляд, що не помічає. Максим відкрив рота, щоб покликати її, але вона вже сіла в авто і різко рушила з місця.

Щось було не так.

Не роздумуючи довго, він натиснув на газ і поїхав слідом.

Ліза виїхала за місто, звернувши на невелику сільську дорогу. Максим до останнього не розумів, куди вона прямує. Нарешті, вона під’їхала до невеликого будинку, обнесеного дерев’яним парканом.

Максим зупинився на відстані й спостерігав.

Біля воріт її вже чекав чоловік середнього віку — її батько. Він виглядав суворим, і в його очах читалася тривога. Ліза щось швидко й нервово сказала, після чого поспіхом зайшла в дім.

Минуло кілька хвилин, перш ніж з будинку вийшла її мати. Але вигляд у неї був не найкращий — жінка трималася за серце, її плечі здригалися. Максим відразу зрозумів, що сталося щось серйозне.

Він бачив, як Ліза підбігла до матері, підтримуючи її під руку. Батько також занепокоєно обійняв дружину за плечі, а потім допоміг їй сісти в машину.

Максим стиснув кермо.

Він поняття не мав, що відбувається, але відчував, що ситуація виходить з-під контролю.

Не зволікаючи, він завів авто і вирішив їхати слідом.

***

Біля лікарні панувала метушня — машини швидкої приїжджали й від’їжджали, люди поспішали коридорами, лікарі в білих халатах розмовляли з родичами пацієнтів.

Ліза допомогла матері вийти з авто, і разом із батьком вони швидко зникли за дверима приймального відділення. Максим залишився в машині, спостерігаючи з далеку. Йому не хотілося втручатися, але він знав, що мусить поговорити з нею.

Хвилини тягнулися нескінченно. Він навіть почав сумніватися, чи варто чекати, але в цей момент двері лікарні відчинилися, і Ліза вийшла назовні. Вона виглядала виснаженою, її обличчя було блідим, а в очах — порожнеча.

Вона рушила до своєї машини, і тут побачила Максима.

— Ти що тут робиш? — запитала, зупинившись.

Максим зробив крок уперед.

— Нам потрібно поговорити.

Ліза скептично стиснула губи.

— Якщо ти про дитину, то не хвилюйся. Від тебе нічого не потрібно.

Вона вже збиралася відкрити двері авто, але Максим зупинив її:

— Я готовий одружитися.

Вона здивовано глянула на нього, а потім з іронічною посмішкою похитала головою.

— Готовий? — повторила вона з сарказмом. — Не сміши мене, Максиме.

— Мій батько вважає, що я повинен відповідати за свої вчинки, — він говорив серйозно, дивлячись їй просто в очі. — І я теж не хочу, щоб моя дитина росла без батька.

Ліза стиснула руки в кулаки.

— Ти хочеш одружитися, бо тебе змушує батько?

— Це правильний вчинок, Лізо.

Вона гірко засміялася, і в її очах з'явилися сльози.

— "Правильний вчинок"… А що далі, Максиме? Ми будемо жити разом, але чужими людьми? Я буду терпляче чекати, поки ти знайдеш когось, кого дійсно покохаєш?

Максим мовчав. Він не мав відповіді.

— І знаєш що? — продовжила вона, витираючи очі. — Я не збираюся ламати ні твоє життя, ні своє.

Вона різко відчинила двері авто і сіла за кермо.

— Я виховаю цю дитину сама, — сказала вона перед тим, як грюкнути дверима.

Двигун загудів, і Ліза швидко виїхала з парковки, залишивши Максима самого серед його власних розгублених думок.

Максим повернувся додому втомлений і спустошений. Його розмова з Лізою все ще віддавалася в голові. Він знав, що вона має рацію, але водночас не міг просто відсторонитися від ситуації.

Щойно він переступив поріг, як почув різкий голос батька:

— Ну що, поговорив?

Максим зняв куртку, кинув її на стілець і зітхнув.

— Так. Вона відмовилася.

Батько стиснув щелепи, а мати, що сиділа поруч, лише стурбовано зітхнула.

— Відмовилася? — перепитав батько, його голос потемнів. — Так не піде.

— А що ти хотів почути? Вона не хоче виходити заміж тільки тому, що так треба, — роздратовано відповів Максим.

— Вона передумає, — спокійно, але впевнено сказав батько.

Максим з недовірою глянув на нього.

— Що ти маєш на увазі?

Батько перехрестив руки на грудях і повільно підняв голову.

— Я сьогодні говорив з її батьком.

Максим відчув, як всередині все похололо.

— І?..

— Виявляється, він теж у будівельному бізнесі. Менший за мій, але доволі стабільний. І ми дійшли висновку, що нашим сім’ям буде вигідно, якщо ви одружитеся.

— Тобто ти хочеш сказати, що ми повинні одружитися не тому, що там дитина, а тому що це вигідно для бізнесу?! — Максим відчув, як у ньому закипає злість.

Батько подивився на нього спокійно, наче це був звичайний діловий контракт, а не його майбутнє життя.

— І тому теж, — відповів він. — Послухай, Максиме, цей шлюб — це шанс зміцнити наш бізнес. Її батько зацікавлений у співпраці, а об’єднання двох компаній може принести чималу вигоду. До того ж, ти станеш батьком, а це відповідальність, хочеш ти того чи ні.

— Відповідальність?! — Максим стиснув кулаки. — Я не заперечую цього, але ти перетворюєш моє життя на якусь угоду!

— А що ти пропонуєш? — батько звів брови. — Кинути її? Заплющити очі й жити далі, наче нічого не сталося?

Максим мовчав.

— Вона не хоче цього шлюбу, — нарешті сказав він твердо. — І я теж не хочу.

— Вона передумає, — впевнено повторив батько.

Олена, яка досі мовчала, нарешті не витримала:

— Сергію, ти навіть не питаєш, чого хоче наш син! — її голос лунав схвильовано, але твердо. — Це його життя!

— Це його майбутнє, — жорстко відповів батько. — І якщо він сам не може прийняти правильне рішення, значить, прийму його я.

Максим скрипнув зубами.

— Я сам розберуся, — коротко кинув він і, не бажаючи більше чути жодного слова, розвернувся та вийшов із кімнати.

Батько тільки важко зітхнув, а мати стурбовано провела сина поглядом.

Максим вийшов на вулицю, вдихнув холодне повітря й дістав телефон. Йому потрібно було ще раз поговорити з Лізою. Але не як хлопець, який робить "правильний вчинок", а як людина, яка хоче зрозуміти, як жити далі.

У домі Лізи напруга досягла свого піку. Її батько, Олег, ходив по вітальні, насуплено складаючи руки на грудях. Він уже вдруге повторював їй одне й те ж саме:

— Я сьогодні говорив із Сергієм, батьком Максима. Ми домовилися, що ви одружитеся. Це правильно.

Ліза стояла посеред кімнати, її очі блищали від сліз.

— Правильно для кого, тату? Для тебе? Для нього? — її голос зірвався. — А як щодо мене? Моїх почуттів?

— Почуття тут ні до чого, — Олег зітхнув, ніби розмовляв із впертою дитиною. — Ти чекаєш від нього дитину, і це вже не просто твоя справа.

Ліза гірко засміялася крізь сльози.

— Ти навіть не питаєш, чого я хочу. Ти просто вирішуєш за мене, як і завжди!

— Я вирішую, як краще! — голос батька став ще суворішим. — Ти навіть не уявляєш, що люди говоритимуть, коли дізнаються!

— Мені плювати, що говоритимуть люди!

— А мені не плювати! — гаркнув Олег. — Тобі має бути соромно, що ти збираєшся принести дитину в подолі! І не тільки тобі — мені теж.

Ліза відчула, як щось всередині неї надломилося.

— Ти… — вона важко дихала, намагаючись знайти слова. — Ти жахлива людина, тату.

— Я людина, яка дбає про майбутнє своєї доньки! — відрізав він. — Ти виходиш заміж за Максима. Він з хорошої сім’ї, у нього перспективний бізнес, він може забезпечити тебе і дитину.

Ліза похитала головою, витираючи сльози.

— Ти навіть не розумієш, що це все не має значення…

Олег підійшов ближче, дивлячись на неї холодним, владним поглядом.

— Ти зробиш, як треба, наша. мама у важкому стані, зроби це хоча б заради  — сказав він.

Ліза відчула, як по її тілу прокотилася хвиля розпачу. Вона зрозуміла, що цей бій вона програє.