"Не свій..."

step

Хтось бачить світ,а я його не бачу, Хтось б'ється в груди ніби він правий, Хтось бачить жах,і істерично плаче Хтось знавши правду -змовчить мов німий Я бачу страх,в очах своїх і в людських, При виді крові-хтось кидає брата Ми боїмося різних бід насущних, Ми боїмося зустрічі із катом... Ми боїмося шторму в час вечірній, Коли безпомічні пливем на кораблі, І в цей момент всі капітану вірні, Бо тільки він причалить до землі. Люди бояться,що настане "завтра", Яке не може впевненості дати, Хтось прогорить немов у лісі ватра, Втратить роботу й візьметься ридати. Для чого ж жити?Нащо всі ті муки? Для чого плакати,затамувавши біль? Життя прожити повне нудьги й скуки Й посеред "друзів" бути,як не свій?

2018-07-24 21:00:53

2

0

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

6444

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13193