"Не свій..."

step

Хтось бачить світ,а я його не бачу, Хтось б'ється в груди ніби він правий, Хтось бачить жах,і істерично плаче Хтось знавши правду -змовчить мов німий Я бачу страх,в очах своїх і в людських, При виді крові-хтось кидає брата Ми боїмося різних бід насущних, Ми боїмося зустрічі із катом... Ми боїмося шторму в час вечірній, Коли безпомічні пливем на кораблі, І в цей момент всі капітану вірні, Бо тільки він причалить до землі. Люди бояться,що настане "завтра", Яке не може впевненості дати, Хтось прогорить немов у лісі ватра, Втратить роботу й візьметься ридати. Для чого ж жити?Нащо всі ті муки? Для чого плакати,затамувавши біль? Життя прожити повне нудьги й скуки Й посеред "друзів" бути,як не свій?

2018-07-24 21:00:53

2

0

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2251

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11243