Матеріальне і безтілесне
supero
Думки думаються тишком, Пролітають як пташки, То сховаються, то заголосять, А потім зникнуть на віки. Безкінечний ураган безкрайніх, Безтілесних образів, людських. Важливих, але забудеш, Як тільки сформулюєш. Тільки й можеш спостерігать За тим невідомим потоком, Що зажди є, але й нема. І більш нічого... Не наділений ти волею богів, Творити дійсність і світи Порухом лиш пальця, Тільки за одним порухом думки. Такий уділ людський, спостерігати, Думати, творити впродовж короткого життя, А потім, піти в забуття разом думками, Мріями, діяннями. То чи так важливе наше існування? Коротке й беззмістовне... Чи так нам потрібне те матеріальне, Заради якого працюють все життя?
2023-04-23 05:55:19
1
0
Інші вірші поета
Тим, кого вже нема Тиха армія Той, що ходить по канату Мораль і правда
Інші поети
Shina
@Sheena
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
26
4649
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1051