Супостат
Як страшно буває, знаєш?
Коли в неволі холоду й пітьми
Із твоїх грудей серце виривають
ті, що звуть себе людьми...
Коли під шкірою вже все холодне,
І очі тьмяні більше не живі...
Тоді хтось каже - це цілком природно,
Що люди мруть на своїй сирій землі
І день і ніч змінились непомітно
За спиною постав проклятий супостат
Забрав життя миттєво і безслідно,
А перед цим сказав 《я старший брат》...
Він винищив чиюсь усю родину
Запив цю справу 'скрепним шмурдяком'
Потім сказав, що гарна він людина,
Бо бореться за волю під совком.
Йому не важко ще раз повторити
І прокричати 《ми ж адін народ》
Але вже нікому з ним поруч жити
А він кричить стоїть, відкривши рот.
Он там його брати лежать вже вбиті
А там кремлівська влада розвалилась вщент,
І вже нема команди градом крити,
Так як командування все розбіглось вже.
Тож ось стоїть він сам один у полі,
Нема ні звуку, навкруги імла,
Перераховує свої останні кулі,
Підносить дуло до скроні і стріля.
Ось так закінчилось бажання територій,
І супостат той впав без звуку після бою,
Отримавши поразку на землі чужій,
Покінчив врешті решт сам із собою...
2024-11-28 07:45:45
0
0