Вірші
Відпусти
Після дощу сходить сонце
На світанку осяявши шлях,
Ти стоїш під моїм віконцем
Стискаючи волю в руках
Я не вийду до тебе зараз,
І можливо уже ніколи
Не побачу в очах твоїх спалах
І зітліє усе довкола
Ти мене не гукай - не треба
Мене змило осіннім дощем.
То ж, не стій під похмурим небом
Укриваючись мокрим плащем
Відпусти мене вже нарешті,
Без прощання і сліз, дай піти.
Утамуй біль в своєму серці
Та забудь про мої сліди.
Не кричавши завершимо сварку
Хоч на мить, ми побудем людьми.
Не тримай мене до світанку,
Я прошу тебе - відпусти.
1
0
62
Мій біль, твій біль, наш біль
Моє небо блакитне і з хмарами
В ньому сонце, свобода, тепло
Ластівки в нім літають парами
І будують під ним житло.
Там літала раніше Мрія
І під зорями світло було.
Я на небо дивилась з надією,
Що таким завжди буде воно.
Як повіяло вітром морозним
Із боліт самим страшним злом
Наче зорі змарніли зовсім
І поділось кудись тепло.
Моє небо пробите ракетами
І птахи там вже зовсім не ті
Називають їх всі шахедами,
Що летять над будинком вночі.
На землі моїй рвані рани,
А ще опіки дуже страшні.
І її все ще катують танками
Які їдуть з болота русні
Моє місто розбите градами,
Артилерія не стиха
А будинок мій знесений кабами
І річка моя вже пуста.
За країну, свободу і дім
Полягло вже чи мало душ,
А де насправді вся річ у тім,
Що війна не торкнулась чинуш°
Уся справа в цій клятій байдужості
Що на плечі лягла їм всім.
Їм завжди бракуватиме мужності
Захищати хоча б свій дім.
2
0
65
Додому
В повнісінькій тиші, в холодній темряві
Під час несподіваних нападів мрій
Я сиджу і чекаю чогось незбагненного,
Чогось, поза межами будь яких дій.
Як начебто чисту й невинну дитину,
Яку сповивають в обіймах любові
Чекаю якусь незнайому людину,
Що прийде на запах моєї крові.
Чекала б і далі, як би тільки знала,
Що прийде вона, заморозивши час,
Аби я їй тихенько усе розказала
Про злих віроломних почвар серед нас.
Про те, як в ночі загоряється місто,
Про тихий терор, і про сльози і втому...
Як тихо блукає за плечима надія
Що я повернуся до себе додому.
1
0
35
Обійми
Обійми мене ще раз міцно,
Наче більше не буде змоги.
Хай над нами ввесь світ нависне
І розсиплються всі дороги.
Може осінь усіх навколо
Змиє свіжим холодним дощем,
А ти міцно тримай мене, як ніколи
Не тримав би в руках себе.
Може зорі впадуть на землю
Може хтось якось знищить наш світ
А ти втискай мене міцно в себе
Щоб не шукати потім мій слід.
Нехай горить все навколо і тліє
І в диму ми потонемо вдвох.
Ти души мене своїми обіймами
Бо лиш для цього створив нас Бог
Нехай сонце навіки згасне
І до купи змішається пекло і рай.
В цьому буде таки щось прекрасне,
Ну а зараз... Мене обіймай!
1
0
36
Як би
Як би за все життя мене хоча б раз хтось покохав,
Я була б зовсім іншою людиною
Мала б світло у серці, знала б де мій причал,
І мабуть була б більш позитивною.
І як би в мою душу посіяли зерна
То вони на весні розцвіли б чорнобривцями,
Як на полі, яке не посічене стежками,
Як в старому дворі, під знайомими вікнами.
Та коли б в мої очі брехнею не кидали,
То і очі дивилися б на світ добріше,
І не мала б мороки я з вашими примхами,
Та й напевно всміхалась хоч трохи частіше...
От як би намагались в мені роздивитися
Щось живе, не підкорене, ціле і вічне
То можливо, не бажала б я вам удавитися
Своїм щастям і тим що ви звете миром.
Мабуть я була б кращою ніж ви бачите,
Аби вміла любити не так як ви,
І надію ніколи не було б втрачено,
Але все вже зіпсовано цим маленьким 《як би 》
1
3
42
