Втікачка
Світлана Ющенко
Сідаю у поїзд, тікаю від тебе. Хоч, мабуть, насправді тікаю від себе. Хочу подітись, крізь землю звалитись, Щоб ніколи-ніколи більше не злитись. Не хочу я знову дивитися в очі, в ті очі, які мене більше не хочуть. Не хочу й не можу тебе не любити, Та злоба у серці буде горіти. Вона як те пекло, як отруйна змія. Мій мозок і душу – усе отравля. Не можу позбутися цього, Бо ти не дотримав чоловічого слова Ти зрадив надію, ти зради мене. Та рано, чи пізно все те мине. Я відлину у світ, де не з’явишся ти І знову я буду крізь простір іти.
2018-10-05 11:33:38
3
0
Інші вірші поета
Твій смак Спогади 9 років потому Перемога
Інші поети
Carla Gaona
@KuroShiro
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2381
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12731