Мальовниче яблуко
RETURN Зігфрід#ВGD
Галактичний простір. Природа. Тужливий сон космотуриста. Думку гадає, Як повернутися додому. В Планетаріум Земля. Вікно космічного човна. Мертвій трибуні марш мовчання. Нас було восьмеро та тільки двоє залишилось. Спокійний сон у саркофагі. Космічний простір не дивує. Смуток несправного балона, апарату. В голові спогади домашні. Садок виноградний коло хати, джмелі гудять. Затишок чудових пристрастей. Втратили до віку. Тяжких три дні, Згасання наших тіл.
2021-06-05 08:24:46
26
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
От садок виноградовий мені зайшов👍
Відповісти
2021-06-05 11:11:10
1
RETURN Зігфрід#ВGD
@Лео Лея той файно дякую
Відповісти
2021-06-05 18:30:22
1
RETURN Зігфрід#ВGD
спасибо
Відповісти
2021-06-11 18:38:12
Подобається
Інші вірші поета
ТУНЕЛЬ ІДЕНФІКАЦІЇ Одомашнення Нічний пейзаж Доброго дня: сучасність
Інші поети
it'sdher _
@ddher_
Olim
@_Olim_
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5654
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12309