Мальовниче яблуко
RETURN Зігфрід#ВGD
Галактичний простір. Природа. Тужливий сон космотуриста. Думку гадає, Як повернутися додому. В Планетаріум Земля. Вікно космічного човна. Мертвій трибуні марш мовчання. Нас було восьмеро та тільки двоє залишилось. Спокійний сон у саркофагі. Космічний простір не дивує. Смуток несправного балона, апарату. В голові спогади домашні. Садок виноградний коло хати, джмелі гудять. Затишок чудових пристрастей. Втратили до віку. Тяжких три дні, Згасання наших тіл.
2021-06-05 08:24:46
26
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
От садок виноградовий мені зайшов👍
Відповісти
2021-06-05 11:11:10
1
RETURN Зігфрід#ВGD
@Лео Лея той файно дякую
Відповісти
2021-06-05 18:30:22
1
RETURN Зігфрід#ВGD
спасибо
Відповісти
2021-06-11 18:38:12
Подобається
Інші вірші поета
völkermord Одомашнення Доброго дня: сучасність ТУНЕЛЬ ІДЕНФІКАЦІЇ
Інші поети
Red Blue
@redAndblue
Khokh..
@khloudm99
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12160
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1916