Невідправлений меседж
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
Ще устигнеш натиснути клавішу «відправити» І промовити меседжем зовсінько небажане, Непотрібне, далеке від істини, ось бачиш ти? Краще видихни злобу із себе – вийде сажею. Вір! Пустелею вкрите – емоціями писане, Все даремне, якщо прочитати по-спокійному – легко, не поспішаючи поглядом із тиграми – І подумати: «Чом розізлилася потішно, ну?!» Ось тоді зрозумієш, малесенька, у мозкові Того підлітка ярого, стомленого повністю, Про важливе й безцінне в дарункові цім прозовім: «Ми народжені неідеальними. Так, з гордістю». *** 13.10.2021
2021-10-14 08:25:40
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Саша, он же Шурик, он же Добрый пёс
Интересно ☺️
Відповісти
2021-10-14 09:30:38
1
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
@Саша, он же Шурик, он же Добрый пёс дякую :)
Відповісти
2021-10-14 15:23:24
1
Інші вірші поета
Тобі купити завтра сигарети?... #некромолитва (Вибір Редакції) Котяра з тунелю Дух фотки
Інші поети
Воланд Дарсі
@nikita_rastorguev
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4642
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12125