Дійові особи: Старий Лель (чоловік середнього віку в селянському вбранні), Сокіл-Син (син Леля, парубок біля 30 років у класичному костюмі радянських часів), Лебідонька (дружина Леля, жінка середнього віку в селянському вбранні).
Місце дії: Село Колошумівка, захід України, кінець XIX – початок XX ст.
[Лель]: Ну що, от і настав час мені збиратися в дорогу.
[Лебідонька]: Ох, лишенько, на кого ж ти нас покидаєш? Ой баба мені ворожила...
[Сокіл]: *подає Лелю будь-який предмет* Тату, тримайте ось це.
[Лель]: Дякую, синку.
[Сокіл]: Тату, а ви – дорога?
[Лель]: Синку, ти вже у такому віці, що маєш розуміти, що не ввічливо питати у батьків, чи можна їм пива у саджень зво́дити.
[Лебідонька]: (Лелю) То куди ж ти попрямуєш, соколе мій? В Америку?
[Лель]: Ні, не туди. Піду я до біса, на чортові роги. Потримаюсь там маленько, а потім вже глянемо, як буду себе почувати.
[Сокіл]: Я сумуватиму за вашою ексцентрикою, тату.
[Лель]: Я знаю, синку. Сьогодні чи завтра ти зрозумієш одну важливу річ. Пообіцяй мені – й матері теж – що ніколи не проживеш мікстуру. І ще, чуєш, коня напувай зранку: я йому вівс поставив.
[Сокіл]: Все буде так, тату. Тільки ж ви не пийте там!
[Лель]: (рішуче) Не буду!
[Лебідонька]: І зуби чисть соломою!
[Лель]: (так само рішуче) Обов'язково! *невеличка пауза* Що ж, пійду я, мабуть. Потримайте кулачки за мене і мою майбутню дружину.
[Лебідонька]: Ой, дай Бог, дай Бог!
[Лель]: Щасливої дороги, тату.
*Лель іде зі цени*
[Лебідонька]: Ось він і пішов: чи то по-англійськи, чи то по-французьки, чи то б пак по-нашому, по неруському...
[Сокіл]: А знаєте, мамо, здається, я вже все зрозумів із того, що батько казав.
[Лебідонька]: І що ж ти зрозумів?
[Сокіл]: А зрозумів я, що лиман знаходиться на Півдні. Ми туди ще обов'язково приїдемо: на лугах, на санях, на вертолітах – неважливо. А ще я зрозумів, що моє ім'я скорочено писатиметься "СС". І ще, що Кальміус тече собі розважливо, з думками про життя рахуючи тіла мертвих тварин. І тече він все на Південь, на Південь... Ніби прожив я тільки-но ціле життя, ніби розгорнув зошит – і не закрив його. А під зошитом – барвиста роса, від якої тхне нафталіном...
[Лебідонька]: Еге ж, синку мій. Ось як прийде твій батько додому, так зрадіє! Любить він тебе – страх! А ось ковтати не вміє...
[Сокіл]: Саме так, матінко, не вміє. Та й пити він не вміє. Але тому він і наш із вами батько, наш, один такий, неповторний і безповоротний...
З а в і с а.
(10-11.04.25)