Дійові особи: Автохтон (автомеханік), Семюел (батько Автохтона, колишній автомеханік), Людо́віка (подруга Автохтона; сам він вважає її своєю дівчиною).


Місце дії: Автомайстерня Автохтона в тихому містечку десь на півдні США. Теплий, сонячний день наприкнці весни – на початку літа. Автохтон із батьком розслаблено сидять навпроти мастерні на шезлонгах, Людвіка порається в приміщенні і періодично виходить надвір.



[Семюел]: Ех, синку, от вміли же ж колись робити сонце! Не те, що зараз...


[Автохтон]: Тату, ти зараз сидиш на сонці й загоряєш.


[Семюел]: Та знаю, знаю, добре. Але все одно щось не те... Як казав мій дід, Люціус Бейлі, завжди...


[Людовіка]: *виходячи надвір* ...Завжди варто ставити свої цигарки на місце. Ви це вже повторювали п'ятнадцять разів, містере.


[Семюел]: (Людовіці) От чого ти мене завжди називаєш "містер"? Звертайся до мене, як до батька!


[Людовіка]: Але ж ви не мій батько.


[Семюел]: Ну то й що? Може, я хочу, аби ти була донькою батька, тобто мене!


[Людовіка]: (знизує плечима) М-да... *знову заходить до приміщення*


[Семюел]: (Автохтону) Синку, от знаєш, зараз всі їздять на автоматиці...


[Автохтон]: Так, тату, я знаю, я знаю.


[Семюел]: А я от про що подумав: якщо автоматика така приємна для рук і ніг, то чого б її не використовувати замість масажу?


[Людовіка]: *виходячи з приміщення* Бо це несправедливо до інших ніг! Хіба не ясно! Автохтоне, ти ж погоджуєшся зі мною?


[Автохтон]: Так, так, дівчинко моя, йди собі!


[Людовіка]: (ображено) Я тобі не дівчинка!


[Автохтон]: (ствердно) Дівчинка!


*Людовіка ображено заходить назад до майстерні*


[Семюел]: (зітхнувши; пародіює голос диктора з метро) Наступна станція! Виходьте! Виходьте! Вокзал прямо по курсу!


[Автохтон]: (роздратовано) Твою мать, дедді, ти хоч думаєш, про що кажеш?


[Семюел]: Ні. А треба?


[Автохтон]: (у розпачі) Ох, скільки клопоту мені з тобою!


[Людовіка]: *виходячи надвір* (Семюелу) То що ж таке автоматика?


[Семюел]: (мудрим та повчальним голосом) Автоматика – це область знань з літератури, завдяки якій ми стаємо кращими, доступнішими й привабливішими для інших людей, констатуючи тривожний рівень своєї недостатності.



З а в і с а.



(07.04.25)