Буває

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

Присвята: Івану Алексеєву з повагою А знаєте часто так буває що немає нікого вдома Хтось його шукає коханого але втома бере своє А ще буває що ти ніхто і автохтонний сам собі У житті своєму вмієш добувати вогонь Але стоїть завжди твій силует осторонь наче декорація Це я про те що буває усе наприклад собачий холод Ти одиначиш у тебе немає нічого крім поло і все ж таки Ти наче рідкісний вид китів ще буваєш

2022-11-05 19:55:44

10

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

@Генрі крадієць сенсу дякую💚💚

Відповісти

2022-11-05 20:02:58

1

Лео Лея

Таке враження, що життя проходить повз...

Відповісти

2022-11-06 05:55:32

1

ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ

@Лео Лея так

Відповісти

2022-11-06 18:10:51

1

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

1175

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10904