Світ незнайомих людей
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
Світ мене Посолив Підігрів Підлатав ВИКИНУВ Доволі знайома картина До болі незнайома ситуація Вибачте ми з вами знайомі? Вибачте Якщо що Якщо хтось із вас винний у цьому Світ вас Посолив Підігрів Підлатав ВИКИНУВ Вибачте але я Не розумію Скажи їй Ігор Світ це гра Світ це багато ігор Комп'ютерних Та мобільних Але все одно Я Оголошую війну Винним Я Оголошую амністію Всім незнайомим Як жаль що у цьому світі Кожен один одного Не зберігає номер
2023-08-10 18:57:50
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Олег Шаула
Один з найкращих твоїх для мене. Пробіг по ньому як по грі, отой момент де спочатку "мене", потім "вас", ніби єдиний результат, до якого добігає будь-яка дія. Частина з картиною та ситуацією - хіт. Кайфанув коротше
Відповісти
2023-08-11 16:35:57
1
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
@Олег Шаула дякую)
Відповісти
2023-08-14 08:16:28
Подобається
Інші вірші поета
СИТУАЦІЯ З ЖИТТЯ Воєнний (Передчуття війни) Хайку Книгоман написав
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4878
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11446