Я ось так подивився на світ...
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
(18+)
Я ось так подивився на світ Хтось має Порше А хтось бронхіт А хтось не має Нічого Добре Весело А в когось є Бог? 07.04.22
2022-09-28 14:29:35
8
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Лілія Гулик
Дуже оригінальний підхід до життя) я вірю в те, що кожен отримує те, чого насправді бажає)
Відповісти
2022-10-05 19:11:18
1
Nadine Tikhonovitch
З одного боку, не великий зовсім, а з іншого, який змістовний вірш. У якомусь сенсі життя дійсно несправедливо, бо усі ми народжуємося в різних умовах. Інколи виникає враження, що ми на землі уже платимо за щось, скоєне раніше. А як інакше пояснити, що хтось має все, а хтось, хоч і робить для цього все можливе, не має нічого? І де той Бог, коли наділяє нас від народження разними можливостяии та умовами життя? І дивлячись на те, що коїться навкруги, взагалі перестаєш вірити в те, що він ічнує... Скільки людей молилося ці роки, щоби війна скінчилась? А вона розширилась. Скільки людей благало про повернення своїх соладат і скільки не дочекалося рідних додому? Скільки людей молилося і скільки їз загинуло? Глибокий вірш. Гадаю, кожен побачить в ньому щось своє. І взагалі, може возникнути багато суперечливих думок. Дякую за твір! #чв
Відповісти
2022-10-06 13:44:45
1
Юлія Богута
Думаю, люди ніколи не обирають того, з чим вони народжуються. Багато речей залежить не від нас самих. Але тільки ми можемо вирішувати, як цим всім жити і що робити далі. Що до самого вірша — спробуйте додати знаки. #чв
Відповісти
2022-10-06 15:47:55
1
Інші вірші поета
Неоїзм (цикл "СМ") Пряна ганчірочка Пам'яті присвячується Усе зрозуміло, усе зрозуміло...
Інші поети
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1883
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11409