Завжди
Романія Мороз
Як думаю, що не побачу тебе вже ніколи, Серце щемить від болю і тривоги, Як мені тепер по світі ходити, Мріяти, бажати, вірити, любити. Птаху вільніше би жилося, він літав би до тебе, щодня і щоночі, Збирав би всі твої вчинки, всі думи, і мрії, і літав за тобою хоч на край світу... Та не пташина доля спіткала мене, Не полину, не віднайду вже тебе, Ти розлетівся по широкому світу, там де немає від долі привіту... Та знай, хоч далеко ти будеш, хоч у думах твоїх місце для мене зникатиме — Серце моє про тебе, завжди пам'ятиме.
2020-03-01 16:20:56
4
0
Інші вірші поета
Ніч З тобою Мелодія життя Свобода
Інші поети
N. F.
@nastya_frankie
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13368
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12554