Зайшовши до класу Аріна замітила , що майжень вся увага однокласників прикута до неї. Вона розуміла причину.  Перша причина, вчорашній танець з Марціном , хоть вона надіялася, що ніхто не замітив, але ,на жаль, всі з самого ранку тільки це і обговорювали.Друга причина, вона зайшла з самого ранку у клас з квітами , але надіялася , що ніхто не зверне уваги. Спочатку, вона хотіла залишити квіти у кабінеті класного керівника, але потім передумала, хотіла щоб Вікторія бачила , що в неї все відновлюється. Вікторія цього  хотіла, якнаймеше. З самого їхнього знайомства вона хотіла тільки страждання для Аріни.
Злата тоже вже була у класі. Всі на неї дивилися так ніби вона була ворогом для всіх. З одного боку  їй було соромно , що вона тоді так накричала на хлопця, який у неї закоханий. А з другого боку вона вважала, що йому так і треба, адже вже сто раз казала, щоб він відстав від неї, вона має хлопця.
Деякий час у класі була тишина, але через пару секунд Злата вчула, як всі почали шептатися, а через хвилину, почали хлопати, і всі дивитися на дівчину. Такого Злата не очікувала, і з здивованим обличчям встала і голосно запитала: - "Що тут відбувається, хтось мені об'яснить".
- З радістю! - відповіла подруга Злати.
- Він приставав до всіх дівчат класу, а тепер відстане, після такого позору.
- Так, це ви мене здивували.
Продзвенів дзвінок всі сіли за парти.
У Олега теж день почався не найкраще. Йому подзвонив його друг, який провіряв той номер, який Олегу пише погрози. Той розказав Олегу, що власник номеру проживає у його місті. І не далеко від нього. Вони домовилися зустрітися після школи. Також йому було дуже добре, він врешті-решт з Златою.
У Міри день проходив, як завжди. Спілкування з друзями, залицання хлопців до неї. Але вона до цього уже привикла, адже кожен день до неї приставали хлопці, із пропозиціями піти у кіно або у кафе. Але її не цікавило таке, вона була зацікавленна у навчанні і своєму хобі. Багато вільного часу Міра приділяла грі на укулеле. Це їй правду кажучи, дуже гарно вдавалося.
День Аріни, майжень пройшов без пригод. Але на кінець уроків до класу зайшла класна керівничка і попросила Аріну пройти з нею. Ці п'ять хвилин ходьби до кабінету Олени Юріївни , Аріна, вже всякого собі надумала. Але справа була у дуже простому.
- Аріночко, через два тижні наша школа святкує річницю. Двадцять років з відкриття школи. - з лагідною посмішкою сказала вчителька.
- А, я чим можу допомогти?
- Учора, всі бачили, як ви з Марціном танцювали, і я попрошу, щоб на вечір ви теж станцювали, тот вальс.
- Я не знаю, чесно вам кажу. Але обіцяю подумати.
-Добре, подумай до четверге і скажи мені. Домовилися?
-А Марцін, він згідний з цією авантюрою?
- Так, він не буде проти. - з впевненим виразом обличчя промовила Олена Юріївна.
- Добре, я тоді потім вам скажу. Можу йти? Це все?
- Так, можеш. Допобачення.
- Допобачення, Олена Юріївна.
- Врешті-решт цей день пройшов! - З радістю , майжень крикнувши сказав Олег, коли вийшов з школи.
- Для всіх він пройшов успішно, я надіюсь.
З дивним виразом обличчя ніби щось приховує сказала Міра. Але від будь кого вона могла все скрити навіть від мами психолога, але не від своїх друзів. Злата зразу замітила, що тут є щось не чисте , вона знала, що Міра рідко коли буває такою сердитою, і ображеною. І Аріна зрозуміла що щось сталося. Лише Олег цього не замічав, адже один день страдання пропав з його життя.
- Міра подруго, розказуй, що сталося. Але не попробуй сказати що все ок, я бачу що ти сердита. - Промовила лагідно Злата.
- Так, все відкривай карти, що сталося. - Підтримала її Аріна.
- Я отримала одиницю. - з великим розпачем відповіла Міра.
- Блін, знала чим нас налякати. Ти з-за цього переживаєш? - сміючись сказала Аріна.
- Так, в перший день одиниця! Що я скажу мамі?
- Не переживай, завтра виправиш.
- Добре Злат, не буду.
- Ви ще довго тут будете стояти? Чи вам полюбилося у школу ходити? - майжень з криком сказав Олег.
-Добре, ідемо. Успокойся! Чи може ти тоже дістав одиницю?
- Ні Арін, одиницю не дістав. Давайте підемо в одне кафе, там є людина, яка розповість про того хто тобі дарить ті подарки дивні.
,-Мені цікаво, давайте. - з захватом відповіла Міра.
Через десять хвилин всі зайшли у кафе.
- Добре, нам треба його почекати.
-Ок, але не більше десяти хвилин, бо мені потрібно йти на малювання. - відповіла Аріна.
- Всім привіт, я вже тут.
- Привіт. - Відповіли хором друзі.
- Но давай розказуй.
- Короч особа, яка присилає ці подарки живе у нашому місті і на вашій вулиці.
- І це все?
- Так , покищо все.
- Арін подивися ззаду, але обережно. - на вухо Аріні сказала Злата.
Аріна тихо обернулася і була дуже здивована, коли побачила Марціна, як той держить за руку іншу дівчину і приязно сміється їй.
- Злат, мені це привижується?
- Ні, я зараз з ним поговорю.
- Не треба, він не заслуговує на це.
Але Злата вже не слухала. Підійшовши до Марціна почала єхидно всміхатися.
- Ти, а що ти тут робиш?
- Я з друзями прийшла, а ти знову крутиш своїй "жертві" байки, який ти крутий !?
- Я не знаю про що ти говориш.
- А ще зранку перед школою зробив Аріні пропозицію зустрічатися,  і що передумав?
- Марцін, про що вона говорить. А я поняла. Знаєш, шукай дівчину на годину десь інде.
Тобі дякую. - Сказала дівчина і пішла з кафе.
- Стій Настю, ти не так все поняла. Ах ти рижа зараза, я тобі ще…
Марцін не встиг доказати, було чути хлопок. Всі хто сидів у кафе подивилися на Марціна і Злату. Злата не стрималася. А на Марціновій щоці з'явилася червона пляма.
- Це тобі за те що зраджуєш моїй найкращі подрузі, і за рижу заразу.
- Златочко, остав його.
- Добре. Давайте підемо звідси.
Коли вони вийшли з кафе, Аріна і Міра обняли Злату.
- Дякую, тобі що захистила мене. Ти найкраща.  - з сльозами на очах відповіла Аріна.
- Все всім папа. Давайте розходитися по домах, вже пізно.
Всі розійшлися по домах.